Наші юні автори
Народні промисли та ремесла в українській нумізматиці
Продовжуємо розповідь про українську нумізматику.У цій статті розповімо про монети, присвячені народним промислам та ремеслам України. Національним банком України у період з 2009 по 2012 роки було випущено серію з семи монет, присвячених народним промислам та ремеслам. Ці монети виготовлялися номіналом 5 гривень із нейзильберу та номіналом 10 гривень зі срібла.
Нейзильберові монети номіналом 5 грн, масою 16.54 г, діаметром 35 мм, з рифленим гуртом, тиражом 30–45 тис. шт. Срібні монети номіналом 10 грн, з масою дорогоцінного металу 31.1 г, діаметром 38.6 мм, гладким гуртом із заглибленим написом, тиражом 5–10 тис. шт.
Особливою рисою срібних монет є використання патинування, що додає глибини і стилізованого антикварного вигляду. Кожна монета серії присвячена окремому ремеслу, яке впродовж століть було основою господарського життя українців.
Бокорашство – це давнє ремесло, пов’язане з лісосплавом, яким здавна займалися мешканці Карпатського регіону. Бокораші будували спеціальні плоти з колод, які з’єднували мотузками, а потім сплавляли гірськими річками до місць переробки деревини. Ця праця вимагала не лише фізичної сили, а й сміливості, швидкої реакції, знання течії річки, вміння керувати плотом серед порогів і вирів. Бокорашство було надзвичайно небезпечним, але водночас престижним заняттям, яке відігравало важливу роль у господарстві та торгівлі.
Стельмаство – ремесло виготовлення дерев’яного транспорту, яке охоплювало створення возів, саней, ярм, дерев’яних частин упряжі. Стельмахи (майстри цього фаху) мали високий рівень майстерності: вони не лише працювали з деревиною, але й знали її властивості, підбирали відповідний матеріал для кожної деталі. Стельмаство вимагало точності, винахідливості та міцної руки, адже транспорт мав бути не лише міцним, а й зручним. У традиційному українському селі стельмах був однією з найшановніших осіб.
Ткацтво – ремесло, яке тісно перепліталося з побутом, культурою та духовним життям українців. Ткали зазвичай жінки, починаючи з юного віку, а зібрані за життя ткані вироби – рушники, рядна, килими, скатертини – слугували своєрідною «приданою скарбницею». Тканини прикрашали традиційними орнаментами, візерунками з глибоким символізмом: рослинними, тваринними, геометричними мотивами. Рушник, витканий власноруч, супроводжував людину від народження до смерті – у хрестинах, весіллі, поховальних обрядах. Ткацтво несло як практичне, так і сакральне значення.
Гончарство – одне з найдавніших ремесел на теренах України, що бере свій початок ще з неоліту. Українські гончарі виготовляли не лише побутовий посуд – миски, глечики, макітри – а й декоративні вироби: іграшки, кахлі, статуетки. Особливо славилися гончарські центри в Опішному, Косові, Слов’янську. Орнаменти гончарних виробів мали традиційний характер, поєднуючи естетичну красу з магічними захисними функціями. Гончарство – це приклад поєднання ремесла та мистецтва.
Ковальство– втілення сили, витривалості та сакральності в українській культурі. Коваль був не лише майстром металу, а й фігурою з певною містичною аурою – його асоціювали з вогнем, силою духу, умінням «творити» з грубого заліза корисні предмети. Виготовлення знарядь праці, зброї, прикрас, деталей возів і навіть архітектурних елементів (воріт, замків, ґрат) вимагало від коваля знання температурного режиму, володіння різними техніками обробки металу. У традиційному селі ковальська кузня була центром громади, місцем сили.
Гутництво – виготовлення скла, яке виникло ще в Київській Русі й розвивалося у лісових районах, де була достатня кількість деревини для топлення печей. Гутники працювали в «гутах» – тимчасових скляних майстернях. Їхні вироби – баклаги, сулії, чарки, склянки – вражали витонченими формами та естетикою. Часто вони мали зооморфні або фантастичні форми, поєднуючи в собі утилітарність і декоративність. Склодувство було високотехнічним мистецтвом, яке передавалося від батька до сина, і вимагає віртуозного володіння ремеслом.
Кушнірство – ремесло обробки хутра та виготовлення теплого одягу, яке мало ключове значення в умовах українського клімату. Кушнірі виготовляли кожухи, кептарі, шапки, рукавиці, обробляли шкури овець, кіз, вовків, лисиць тощо. Вироби часто мали естетичну оздобу – вишивку, аплікацію, тиснення – і слугували не лише практичними речами, а й предметами престижу. Кушнірські цехи існували в містах і містечках, особливо в регіонах з розвиненим тваринництвом. Кушнір був одночасно технологом, художником і кравцем.
Усі монети оформлені в єдиному стилі. На аверсі, як правило, розміщено:
- малий Державний Герб України;
- назву «Національний банк України»;
- стилізованих пташок (символів життя і творчості);
- предмети, характерні для ремесла.
На реверсі – зображення майстра за працею, а також орнаменти, які відтворюють національну декоративну традицію.
Ця серія монет — не просто елемент нумізматичного мистецтва. Це спосіб зберегти й популяризувати унікальні народні знання, які формувалися століттями. Через зображення ремісників і предметів їхньої праці формується візуальна енциклопедія народного побуту, яку можна тримати в руках.
Серія «Народні промисли та ремесла» стала яскравим прикладом того, як нумізматика може бути не лише фінансовим інструментом, а й потужним засобом збереження культурної пам’яті. Вона поєднує художність, історичну глибину й повагу до української традиції, стаючи справжньою гордістю сучасного колекціонера.
Михайло Чубар,
учень Миколаївського ліцею №38 «Муніципальний колегіум» ім. В.Д. Чайки
