Олена Івашко. Моя незалежність
З дитинства ніколи не відчувала свою власну незалежність. Тому сприяли піонерія, комсомолія, коли все відбувається чітко за графіком, без варіантів на прояв власної думки. Як голова ради дружини (не пам’ятаю, як воно точно зветься), свої спічі з приводу смертей брежнєва, черненка, андропова переписувала, лише змінюючи прізвища. Виступати – це було так потрібно. Виступала.
Справжню свою незалежність відчула у 1986 році. Коли постав вибір. Або без проблем та конкурсів вступити до філфаку, бо перемогла в обласній олімпіаді, або стати вчителем історії. Любов до історії перемогла. Із гордістю та радістю згадую той наш істфак. Павло Зотович Козик – легенда. Його переконання, що в тій країні, в якій працюєш, слід розмовляти мовою цієї країни, в той час було унікальним.
Пощастило чути й інших гарних викладачів. Незважаючи на обов’язкову історію партії, були люди, які читали та звертали нашу увагу на історію України. На жаль, за тодішніми розрахунками, учбових часів на «історію України» було небагато. Вдячна Наталії Шевченко, яка встигала в короткий, обмежений час донести до нас, студентів найголовніше: Україна була, є і буде.
В дипломі про вищу освіту в мене записано «Вчитель історії срср, радянського права та суспільствознавства». Диплом отримала в червні 1991 року. А у вересні, згідно з державним розподілом, почала працювати в миколаївській школі №50. Ані історії срср, ані радянського права, ані суспільствознавства – вже не було.
Дуже добре пам’ятаю, як ми з друзями відсвяткували перший День Незалежності. Це було із шампанським біля «Сотки». Питаю: «Що ж мені робити? Яку я буду викладати історію? І як – коли ані підручників, ані нічого немає». – «Викладай історію України. Незалежної та красивої», – почула у відповідь. Пишаюся тим, що так і робила. Пишаюся своїми учнями.
В цьому випуску ми розпочинаємо нову рубрику «Ровесники Незалежності». Розповідаємо про нашого колегу Олександра Шенкевича та про бійця 123-ї бригади на позивний «Джокер». В наступних випусках читайте про бійців, які, на жаль, вже не зустрінуть День Незалежності України. Але ми про них завжди пам’ятатимемо.