Етнотема
Кіно і німці? Точно не про кіно
Працювала свого часу у відділі у справах національностей Миколаївської ОДА. Як людина допитлива, спробувала дізнатися максимум інформації про історію та нинішнє буття представників різних етносів. Представники окремих національно-культурних товариств і сьогодні відкрито заявляють про себе, здійснюють волонтерську діяльність, підтримують ЗСУ. І правильно роблять. Я ж, згадуючи свій досвід держслужби та враховуючи журналістську історію, просто хочу познайомити читачів з деякими матеріалами, які написані в різні роки. Отже, німці.
Німецька сторінка
В історії південного краю сплелися історії понад 130-ти народів. Заселяли нинішню Миколаївщину стародавні греки, освоювали вихідці з росії, батьківщиною стала ця земля для болгар та чехів, турок та вірмен, євреїв, поляків, азербайджанців, молдаван, грузинів і багатьох інших етносів. Кожен привніс частку своєї культури, звичаїв, традицій. Є в миколаївській «книзі історії» і німецька сторінка.
Перші рядки в ній писалися понад 200 років тому.Німці з’явилися в Північному Причорномор’ї в кінці ХVІІІ століття, після перемоги росії в російсько-турецьких війнах. Переселенці прийняли російське підданство, їм були надані значні привілеї: грошова допомога, звільнення від податків, військової повинності, свобода віросповідання.
З 1809 по 1833 роки виникають німецькі колонії Роштадт (с. Поріччя), Рорбах (с. Новосвітлівка), Катериненталь (с. Катеринівка), Ландау (с. Широколанівка), Ватерлоо (с. Ставки), Карлсруе (с. Степове) Веселинівського, Миколаївського, Березанського районів (авт. – це за минулим визначенням назв районів).
З появою 12-ти колоній був утворений німецький Тилігульсько-Березанський повіт у складі Херсонської губернії. За переписом населення 1897 року на території області проживали понад 123 тисяч німців. Працьовиті, чесні та ощадливі німці в кінці ХІХ ст. стали зразковими господарями. Ведення господарства у колоністів було переважно інтенсивним, застосувалася наймана праця, використовувалися нові досягнення техніки та кращі сорти сільськогосподарських культур.
Одною з типових німецьких колоній було село Шпеєр (нині – Піщаний Брід тоді ще – Веселинівського району). Сюди прибули поселенці з трьох німецьких земель, Пфальцу, Бадену та Ельзасу. Колоністів вразив той факт, що місце було фактично не обжите, виникали сумніви, чи зможе ця земля стати для них другою батьківщиною. Але німецька працьовитість і наполегливість взяли верх. Почали освоювати землю, будувати будинки. Першим житлом стали землянки, – викопані в землі, вони були накриті очеретом і травою. Пізніше село розбудовувалося, прибула нова хвиля колоністів. З’явилася і школа, і кірха. В церкві був орган, а носила вона ім’я святого Мартіна. Старожили згадують, що останній патер з Шпеєру Микаєль Келлер вражав своїми духовними переконаннями. Його було засуджено до тривалих років заслання в Середню Азії. Але і там він займався духовно-просвітницькою роботою, за його ініціативою було збудовано католицький храм.Німці були добрими господарями, в селі працювали чотири колгоспи, побудовані млин, олійня, ремісничі майстерні.
Голодомор 1932-1933 років не обійшов і Шпеєр. Відомо, що в ці роки від голоду загинуло близько 200 осіб. Апогеєм трагедії радянських німців стала друга Світова війна. До села фашисти ввійшли 17 серпня 1941 року. Почалися масові розстріли. Причому, серед розстріляних переважало німецьке населення. Винні вони були тільки в тому, що стали справжніми патріотами своєї другої батьківщини. В березні 1944 року, коли радянська армія активно наступала, старості Шпеєра поступив наказ підготуватися до евакуації на захід. Доводилося залишати цю землю, рідні домівки, все, з чим пов’язане було ціле життя. Німецьке населення рушило на захід, через Молдову, Румунію, Угорщину, аж до території Польщі. І тільки на території Польщі наступ армії зупинив цей шлях. Частина колоністів потрапила до зони окупації американської чи англійської. Їхня доля була кращою.
А ті, що потрапили до зони окупації радянської армії, були депортовані в Казахстан, Середню Азію, Сибір. На цьому фактично завершується історія німецького Шпеєру. Пізніше село оселяють вихідці з Польщі та Західної України, насильно переселені сюди радянською владою.
Наслідство
Незважаючи на те, що корінних німців фактично не залишилося в жодній колишній колонії, місцеві жителі пам’ятають історію, зберігають рештки німецької культури для потомків. Так, в селі Піщаний Брід не тільки зберегли німецький храм, а і здійснили серйозну реставрацію і тепер це – діючий православний Свято-Покровський трипрестольний храм збудований у 1863 році, він був закритий більшовицькою владою у 1922 році, використовувався як клуб та зерновий склад. В 1990-му році церкву передали православній громаді. Завдяки зусиллям настоятеля отця Іоанна Фечка та всієї сільської общини храм реставровано, і храм досі є осередком духовної спадщини села. На території церкви встановлено Хрест в пам’ять про колоністів, засновників Шпеєру.
А в сусідньому селі – Катеринівці (колишня колонія Катериненталь) невгомонна місцева жителька Ніна Іванівна Денисюк влаштувала музей колоніста. Сама жінка не має німецького коріння, але зацікавилася історією села і вирішила зберегти її в такий спосіб. Вона викупила стареньку німецьку хату і відтворила в ньому побут німця-колоніста. Всі експонати розставлені за спогадами дітей розстріляного директора школи Адама Івановича Келермана, з якими Ніна Іванівна зустрічалася в Німеччині. Це і килим, зроблений на німецькому ткацькому верстаті в Одесі, ліжко з натурального дерева, сундук, де зберігали постільну білизну, серветки та скатертини, одяг та навіть грубка, складена ще за часів німців-колоністів, яка гріє і до сьогоднішнього дня. На жаль, Ніна Іванівна пішла з життя, але справа її життя є. Музей став визначною пам’яткою не тільки села, а й області.
Свої серед чужих, чужі серед своїх
Всього в Миколаївській області нараховується понад півтори тисячі пам’ятників історії, архітектури та монументального мистецтва. Частина з них віднесена до архітектурної спадщини національних меншин. Більшість –пам’ятники, що збереглися на території колишніх німецьких колоній. В першу чергу, в Миколаївському, Веселинівському та Березанському районах. Втім, поняття «збереглися» – досить умовне.
Діюча церква в Піщаному Броді – скоріше виняток із загальної тенденції руйнації та забуття. Таких «винятків» не так вже і багато. Наприклад, в селі Широколанівка (колишня колонія Ландау) в стадії завершення роботи із відновлення будівлі колишнього німецького театру. Знайшовся підприємець, родом з Широколанівки Віктор Волощакевич, який власним коштом ремонтує та відновлює будівлю. В подальшому вона буде використовуватися для потреб місцевої громади.
Також в Широколанівці збереглися і до сьогодні функціонують аптеки, лікарні, інтернат для дітей-сиріт, – ті, що побудовані за часів німців-колоністів. Є подібні заклади і в інших селах Веселинівського та Миколаївського районів.
На жаль, час немилосердний до пам’яток культури та архітектури. Час і варварське відношення до історичної спадщини. І мова не про те, якого саме народу ця спадщина.
В селі Степове Миколаївського району збережено унікальну споруду, німецьку кірху, величну та монументальну. – Коли я зайшла до храму,–- каже німкеня за походженням, кандидат історичних наук, Ірина Черказьянова, – в мене просто полилися сльози. Наче ожила пам’ять моїх предків, моя власна пам’ять. Це приміщення приголомшує, і навіть сьогодні тут відчувається сила величезної енергетики.
Кірха передана місцевій православній церкві, але проводити тут службу або іншим чином використовувати споруду неможливо. Немає елементарно даху над головою. Ані церква, ані влада чи місцеве господарство поки не в змозі самотужки привести будівлю до ладу. Так і чекає вона свого часу. Подібна доля і у кірхи в Широколанівці. Знаходиться вона під запором, руйнуються стеля, стіни, підлога, втім перспективи початку «другого життя» досить туманні.
Руїни залишилися від колишньої жіночої гімназії в Широколанівці, побудованої німецькими колоністами наприкінці 19 століття. Тривалий час будівля використовувалася як корпус аграрного училища, поки в 50-ті роки не визнана аварійною, а пізніше виключена зі списку пам’ятників архітектури. Згадують, ще шість років тому тут і дах був. Зараз – залишилися лише стіни. А ось у училища, в якому готували вчителів для німецьких шкіл, можливо і з’явиться перспектива “воскреснути”. Незважаючи на нинішній його непривабливий вигляд, місцевий підприємець задумав відновити будівлю та облаштувати там кімнати для працівників господарства.
У опонентів ідеї відновлення пам’яток німецької культури є маса аргументів проти. Один з найвагоміших – прагматичність. Мовляв, в країні криза, не вистачає грошей на найнеобхідніше та багато чого іншого. А тут ще й ви зі своїми пам’ятниками, тим більше німецькими. Нехай німці їх і відбудовують.
На подібні закиди відповіла кандидат історичних наук, співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Кураса НАН України Наталія Рубльова: «Суто прагматично підходити, чи корисний це об’єкт, чи некорисний, нереально. Але якщо виходити з точки зору прагматики, то подивіться, а хіба корисно, щоб у такому занедбаному стані споруда знаходилася в центрі села. Як це впливає на свідомість громадян, молоді, тих, хто приїжджає сюди. І не обов’язково німців, а будь-кого. Вибачте, це депресія. Відновлення – це реальний процес. Єдине, що він вимагає величезних затрат і колосальних сил організаторів».
Її думку підтримує та продовжує Ірина Черказьянова. «Ані культуру, ані людей, ані історичне минуле не можна ділити за принципом «свій-чужий». Моєю батьківщиною став Казахстан, потім жила в Сибір. Для мене все це – батьківщина. В Україні поховані мої діди-прадіди, в Казахстані – батьки. Так вийшло, що доля німецького народу віддзеркалилася в історії сучасних незалежних держав. Вважаю, що найціннішим було б зберегти цю спільну для всіх історію. Ми маємо нею пишатися і пробачити всім. А що стосується стану пам’яток історії, то, коли я бачу зруйновану школу, яка складала основу моральності та культури, я розумію, – щось не те відбувається у нас в головах. Адже школа повинна залишатися школою. Якщо діти зо дня в день проходять мимо зруйнованої школи, хто виросте з цих дітей?!»
Отже, поки ставимо крапку над цим питанням і переходимо до смачненького…
Фестиваль смаків «по-німецьки»
Поняття німецької кухні, як одного цілого, з’явилось лише в другій половині 19 століття, разом з об’єднанням німецьких земель в одну державу. Через це кухня в Німеччині і досі розділена по регіонах. Її особливості полягають у використанні якісних продуктів, різноманітних спецій та унікальних способах приготування. І серед інших національних кухонь німецька по праву вважається однією з найцікавіших. Особливий смак і добротність, власні традиції та багата різноманітність блюд, характерних для окремих регіонів держави – ось що таке німецька кухня.
Заведено вважати що національна кухня Німеччини стоїть на трьох китах – ковбаски, квашена капуста і пиво. Ковбаски й сосиски – це предмет національної гордості; капуста, в німецькій кухні – всьому голова, а пиво настільки смачне, що на щорічне пивне свято «Октоберфест», приїжджають туристи з усього світу. Але, попри ці усталені бренди, місцева кухня не обмежується тільки цими продуктами.
Свого часу на формування німецької кухні вплинули італійські, французькі й австрійські традиції.Згідно з принципами кулінарії, за якими століттями формувалася німецька кухня, національні страви Німеччини не є дієтичними. Їх переважну більшість готують за допомогою смаження, запікання різними способами або гасіння.Національна кухня формувалася під впливом традиційної селянської їжі, домінували в якій два блюда: хліб і м’ясо.
Можливо, саме тому національні страви німецької кухні в більшості ситні, часом навіть важкі. Але кулінарної єдності між регіонами Німеччини немає. На півночі країни, на Північному і Балтійському узбережжі, основою кулінарії регіону є риба. З неї варять наваристі супи, її смажать, варять, солять і маринують.Повсякденна їжа в Німеччині – це великий асортимент страв зі свинини і птиці, але все це використовується в поєднанні з великою кількістю овочів, як сирих, так і тушкованих.
Свинина застосовується для приготування різноманітних різновидів ковбас і сосисок, яких в німецькій кухні налічується близько півтори тисячі видів. До них входить досить оригінальна ковбаса – біла баварська, яку називають «вайссвурст», яку традиційно подають на сніданок. У ній знайшли поєднання свинина і телятина, кілька трав і лимон.Ковбаси й сосиски вживають як самостійну страву в супроводі гарніру або ж як доповнення до другого блюда або салату. Коронною німецькою стравою здавна вважається включені в кожне ресторанне меню баварські сосиски з тушкованою капустою.
Колоритні страви готуються в дні німецьких свят. Традиційними серед них є подана з картоплею і квашеною капустою свиняча нога, засмажене цілком молочне порося, свинина або шинка зі спаржею і голландським соусом.
Одною з найбільш популярною німецькою стравою є айсбан, яке ми називаємо – «рулька».
Технологія приготування його така: підготовлене м’ясо (свиняча гомілка) закладають у каструлю, заливають двома літрами холодної води та додають 100 грам солі. Вимочують його 1-3 дні у холодильній шафі. Після вимочування айсбан промивають та закладають в окріп, доводять до кипіння на сильному вогні. Для поліпшення смаку і ароматуу бульйон додають ріпчасту цибулю, моркву, 2-3 зубчики часнику, цукор, насіння коріандру, лавровий лист, ялівець, перець чорний, перець духмяний, майоран. Тривалість варіння становить три години. Після приготування дістаємо айсбан з бульйону та викладаємо на решітку, змащуємо соусом. Закладаємо айсбан у духову шафу на 12-15 хвилин при температурі 2200С. Викладають у тарілку, нарізують айсбан, подають з овочами та квашеною капустою. Для приготування соусу в мед додають гірчицю, рафіновану олію і змішують до однорідної консистенції.
До айсбану смакуватиме берлинський салат із шинкою. Яйце відварити в круту, остудити, почистити та нарізати кубиками 1,0-1,5 см. Сир натріть на крупній терці. Огірок, болгарський перець промийте, просушить. Огірок нарізати на кубики 1,0-1,5 см. Болгарський перець очистіть від насіння, та нарізати кубиками 1,0-1,5 см.Нарізані всі інгредієнти перемішати. Додати сіль, майонез.Болгарський перець порізати навпіл, очистити від насіння. Перекласти салат в нього. Прикрасити огірком та листками салату.
Ще одна німецька страва – шнельклопс, або «прискорена відбивна». Це м’ясна страва остзейсько-німецької кухні, поширена також у Польщі, Прибалтиці, Скандинавських країнах, що входить у меню ресторанної кухні. Для шнельклопсу береться свинина або яловичина задньої частини (вирізка), нарізається тонкими довгастими скибочками завтовшки 1 см, відбивається, панірується в борошні і обсмажується з обох боків по 2 хвилини. Після цього скибочки викладають у глибокий посуд. Цибулю ріпчасту шаткують соломкою, обсмажують 3-4 хвилини на середньому вогні до готовності, додають сіль та перець. Все це із сметаною додають до мяса і тушкують 15 хвилин. Шнельклопс подають на тарілці з подрібненою петрушкою.
Популярна німецька страва з тіста – брецель. Для її приготування треба спочатку просіяти борошно. Дріжджі розвести в невеликій кількості теплого молока, процідити, додати сіль, цукор, вершкове масло, молоко, що залишилося додати борошно і замісити тісто однорідної маси. Тісто накрити рушником та залишити в теплому місці для бродіння приблизно на 1 годину. Після того, як тісто збільшиться в об’ємі, обминаємо його та розділяємо на вісім рівних кульок.
Формуємо брецель: розкачати кульку тіста у довгу смужку приблизно 50-60 см довжиною. Потім підвести кінці смужки один до одного та перекинути правий край через лівий. Далі перекрутити кінці ще один раз. Після цього підняти краї смужки догори та затиснути їх з обох боків брецеля. Так само зробити з іншими кульками тіста.
Викласти сформовані брецелі на деко чи дощечку, застелену пергаментом, і залишити на 40 хвилин, аби вони трохи підійшли. Увімкнути жарову шафу розігріватися до t 200-220 ℃.Закип’ятити воду, додати соду (саме завдяки соді брецелі матимуть золотаву скоринку). Опустити їх у киплячу воду на 5-7 секунд та одразу вийняти шумівкою (опускати брецелі у воду дуже обережно, тримаючи обома руками, аби вони не втратили свою форму). Викласти підварені брецелі на деко, застелене пергаментом, змастити яйцем, зробити у кожному невеличкі надрізи, аби під час випікання виходила пара. Посипати брецелі крупною сіллю. Випікати у розігрітій до 200℃ духовій шафі 10-15 хвилин, до появи золотавої скоринки.
Німецька кухня – це справжнє шоу різноманітності, яке відображає культурну спадщину та традиції країни. Вона завжди зможе вас здивувати своєю смаковою палітрою та вишуканістю.
Олена Івашко.
Фото з відкрити джерел.