123 бригада тероборони
Історія сапера, що любить «робити гидоти»
Максим на псевдо Панамакс до повномасштабного вторгнення керував експедиторським підприємством у Миколаєві та Одесі. Його життя – це брокерські послуги, теплоходи та міжнародна логістика. З початком великої війни він займався найнестандартнішою експедицією: виводив іноземні судна з наших портів.
Панамакс: «Останній корабель вийшов з Миколаєва 7 березня 2022 року. Я видихнув з полегшенням. А потім товариш спитав: «Ти ж у нас спортсмен, стрілок-міжнародник?» Я кажу: «Так». Він: «Не хотів би постріляти дичину?» І знову моя відповідь: «Так»! Спочатку я потрапив у «мисливці», а потім, через свою «обмежену придатність», – у саперну роту».
Між 217 снарядами та колючим дротом
Життя брокера змінилося на життя сапера. Осінь 2022 року була присвячена розмінуванню – від Миколаївщини до Херсонщини.
«Була одна посадка, яку не забуду довго: там валялося більше 217 нерозірваних 152-мм снарядів, плюс касетні боєприпаси. Щоб знешкодити їх, знадобилося три тижні. Нашою зоною відповідальності були позиції та, що найважливіше, дороги – щоб по них могли їздити наші».
У кінці 2022 року Панамакс потрапив на саперські курси до Польщі. Спілкування з канадськими та британськими колегами дало не лише знання, але й веселі «воєнні ігри».
«Ми грали в «Хто кого підірве». Було дуже цікаво, коли вони ставили розтяжки на висоті трьох метрів. Чому? Для радіостанцій, у яких триметрові антени! Завдяки таким курсам вчишся думати інакше».
Курси виживання: «Плигати, а потім кричати!»
Найбільше Панамакс пишається періодом, коли працював інструктором до весни 2023 року: жоден з його учнів не підірвався на міні.
«Навчити сапера за два тижні нереально, але ми ставили реалістичні цілі. Найцікавіше завдання називалося «Накрити тропу». Треба було провести загін через замінований коридор. Я вчив: усе, що лежить на ґрунті, і ти це туди не клав, ти не чіпаєш! А про гранати? Банальна Ф-1 дає на роздуми 3–4 секунди. Навчав: можна починати плигати, а потім кричати «Граната!» Але, якщо там стоїть детонатор миттєвої дії – часу на роздуми немає. Коли на навчаннях через 15 секунд група «вмирає» умовно, всі починають розуміти, що не все так весело. Зона ураження ОЗМ – 30 метрів. Це відразу протверезює».
Робота мрії: виходити за лінію фронту, щоб «робити гидоти»
Потім почався найцікавіший період – мінування на Херсонському напрямку. Вдвох на маленькому човні, у складі групи з п’яти осіб, вони виходили в сіру зону, щоб встановити мінні загородження (ЯРМ, МОН-90).
«Це були фактично десантно-диверсійні операції. А я люблю робити гидоти! Це, от прямо, робота моєї мрії! А ще коли з руських пабліків дізнаєшся, що тебе два рази підірвали, з’являється бажання працювати з потрійною енергією».
Одного разу, на місці злиття двох річок, ворог постійно набридав виходами на човнах. Треба було зупинити цей доволі активний двіж. Панамакс з командою запропонував встановити потужну міну МОН-90.
«Ми очікували ворогів з одного боку, але вони чомусь вистрибнули на міну з несподіваного ракурсу. Незважаючи на трошки інший результат, відпрацювали на відмінно. Крики «руських» було чутно по всій річці! Це був доказ, що ми робимо правильно».
Трохи гумору: «А, птичка, ну и хорошо»
Після підриву Каховської ГЕС русло річки сильно змінилося. Одного разу вночі, під час мінування, група опинилася за 200 метрів від ворожих позицій.
«Ми встановили міну, і ще не встигли замаскувати, і тут раптом голос з очерету: «Кто тут хлюпает?» Я відповів трошки нецензурно, за що отримав від напарника потиличник. Від цього злякалась птиця і почала бити лапами по воді. Голос: «А, птичка, ну и хорошо’. Пішов на взльот!»
На жаль, війна забирає сили та здоров’я. Панамакс зрозумів, що його організм не залізний.
«Було все: відчай, страх, біль, депресія. Але я зрозумів одне: якщо випала така доля – захищати країну, треба йти до кінця».
Він не припинив боротьбу, а просто перейшов на свій, високотехнологічний фронт, залишаючись вірним своїй пристрасті: «робити гидоти» ворогу!
Ірина Воронцова.
Фото надане автором.