123 бригада тероборони
Історія Логана: від мінометника до сержанта-пілота
Андрій на позивний Логан –втілення української наполегливості: він не мав військового досвіду і живу Польщі. Його історія – це шлях від цивільного, якого не хотіли брати в ЗСУ, до ключового пілота-ударника, який змусив ворога панічно боятися річок Дніпра.
Початок. Повернення з Польщі
Наприкінці 2021 року Логан повернувся з Польщі, де прожив 5 років і вже мав оформлену “карту побуту”. Повномасштабне вторгнення 2022 року не залишило йому вибору. Логан: “Як я буду дивитися своїм рідним та дітям в очі, якщо не встану на захист своєї Батьківщини?”
25 лютого він уже будував блокпост у Вознесенському районі. Проте потрапити до лав ЗСУ було важче, ніж здавалося: відмовляли через те, що він не місцевий (народився на Рівненщині) та не мав строкової служби. Йому був лише 21 рік.
Наполегливість перемогла! У квітні його взяли мінометником у 187-й (зараз 2-й) Вознесенський батальйон.
«Хоча офіційно я вважався номером обслуги, фактично опанував навички бусоліста та навідника за один день – тоді, коли хлопці вчилися тижнями. Доводилося бути й водієм, і ремонтником. Я швидко зрозумів: треба просто спробувати, і все вийде.»
Війна дронів: від «Мавіка» до важкого бомбера
Наприкінці 2023 року в бригаді створили роту ударних безпілотних систем, куди й перевівся Логан, а до цього моменту працював малими дронами разом зі своїм командиром. Навчання пройшов швидко. В новоствореній роті він почав вже літати на важкому бомбері – так вирішив його новий командир.
“Мені подобався “Мавік” – це моя механіка. Але довелося опановувати нову техніку. Я самотужки навчався і з нуля вчив своїх людей на Бомбері, але й не забував про Мавік: на ньому теж літали мої учні. Потім ми отримали міжнародні сертифікати після навчання в Києві на великих агродронах “Пегасах”, які привезли до підрозділу й вже мали можливість доставляти нашим парням на передову важки грузи. Фахове навчання пройшли також в Одесі”.
Логан каже, що на важких бомберах довго попрацювати не вийшло, але вдалося декілька разів влучно скинути протитанкові міни на позиції ворога. Він взагалі така людина, яка полюбляє працювати на результат:
«Коли ти скидаєш свою першу ПМ-ку на ворожі позиції, і цей скид спрацьовує, то це величезне задоволення. Коли ти чуєш і бачиш результат, це мотивує!»
Саме його екіпажі відіграли ключову роль у дельті Дніпра, зачищаючи острови від ворога.
“Два наші екіпажі знищили близько роти ворожого складу. Ми зачистили 8 островів “Мавіками”. Ворог по раціях передавав: вони ні в якому разі не будуть пливти за дельту Дніпра, бо там працюють наші дрони! Їхні штурмові групи жили максимум до ранку.”
Дніпровські війни: розмінування «Гнізд»
Бойові завдання Логана на Херсонщині швидко перетворилися на інженерно-диверсійну війну в дельті Дніпра, де вода стала головним полем бою. Він та його взвод відповідали за життєво важливі операції з мінування та розмінування островів (Потьомкін, Білогрудий, Нестрига, Козулиський).
Подвійна загроза: мінні пастки у воді
Робота була максимально небезпечною. Через підрив Каховської ГЕС вся акваторія була заповнена мінами, встановленими як нами, так і ворогами. Ці міни накопичувалися у місцях злиття русел, створюючи смертельні пастки.
Логан:«Спочатку ми мали допомагати нашій піхоті в проведенні штурмових наступальних дій на острови, але вся акваторія річки у місцях висадки нашого десанту була замінована. Міни кріпилися на 10-метровому дроті, мали велику парусність, і їх треба було розміновувати… Мавіками! Я розумів: якщо я не розміную ділянку, наш човен з особовим складом підірветься. Будуть втрати, і я собі цього просто не пробачу».
Підлість ворога: «Пташині гнізда» та «Пивні бляшанки»
Після того, як наші війська успішно розміновували та проводили штурмові операції, ворог винайшов нову підлу тактику: мінування з дронів.
«Вони почали робити міни у вигляді пташиних гнізд та скидати їх на воду. Або, наприклад, від Велетенського до Кизимису – міни у вигляді баночок з-під пива. Спрацювання було за допомогою магніту. Ми спочатку не могли зрозуміти, що це таке, але потім, коли роздивилися, усвідомили, який ворог підлий. Нам доводилося розміновувати ці ділянки по два, а то й по три рази».
Гра на перегонки та страх ворога
Це перетворилося на справжні «перегони» на виживання та логіку.
«Я виїжджав о четвертій ранку, поки темно, і до самого вечора розміновував. Було таке, що ми з ворогом грали на перегонки. Я бачу, що я розмінував усю акваторію, і бачу на перехоплювачі, як їхній дрон летить із міною, а я вже стою готовий зі своїм дроном, щоб її знешкоджувати. Вони розуміли, що їм треба замінувати, а нам – навпаки, забезпечити безпечне проходження наших військових. Від мене залежало життя наших воїнів».
Міфи про «Бомжів»
«Теорії, що ворог у нас – бомжі, це маячня. Ворог у нас не простий! Щоб знищити одного піхотинця, мені якось треба було використати три-чотири боєприпаси. Підірвав його, а він встав, обтрусився, вколов щось собі й рухається далі. Знищити нашого ворога – не просто».
Полювання на пілотів
«Ми вже настільки задовбали ворога, що вони почали контролювати наше небо. Вони відкрили на нас справжнє сафарі: запускали FPV-дрони, «Молнії», “Мавіки”. Це було таке жорстоке полювання, що ми не могли вийти з позицій декілька днів! Приходилось запускати дрони прямо з рук».
Поранення та новий фронт
У січні 2025 року, у свій перший день на посаді головного сержанта взводу, під час ротації, він отримав важке поранення.
“Я відчував, що щось трапиться, і вперше застібнув каску. Ворожий FPV-дрон влучив в автомобіль прямо в мою сторону. Нас відкинуло, і машина наїхала заднім колесом на міну. Машина перевернулась. У мене – пошкодження хребта, зламана шия…”
Попри травми, спрацював адреналін. Він зміг вилізти із машини, але вона впала так, що фари світили прямо на острови, і це було дуже небезпечно:
«Свідомість є, руки, ноги рухаються – значить, живий. Але я не міг дихати через забій легень. Було б максимально образливо вижити і задихнутися! Коли я вибрався з машини та встав у повний зріст, свіже повітря розкрило мої легені. Мене також порадував мій побратим Рогнар– він наймолодший, але зреагував швидше всіх. Ми швидко сховалися в будинку, і вже через п’ять хвилин над нашою машиною почали літати ворожі дрони, щоб роздивитися результати своєї роботи. Рогнар оглянув всі наші рани, надав першу допомогу. Нам треба було сповістити командування, що у нас чотири поранених, на щастя, у нас залишився один справний телефон, по ньому і зв’язувались. Євак приїхав максимально швидко. Сам командир взводу приїхав на евакуацію, а також наш головний сержант роти. Нас завантажили в автомобілі, доволі швидко завезли в Херсонський шпиталь. А вже у шпиталі адреналін почав відходити, тоді я відчув весь біль повною мірою. Відчував кожну кісточку. В підсумку: чотири місяці – реабілітація».
Логан відмовився від тривалого лікування, бо «за ним стоїть взвод», його надійні побратими. Зараз, попри важке поранення, він продовжує працювати на посаді головного сержанта, займаючись організацією, логістикою та найголовнішим –збереженням життя особового складу:
“Життя – найцінніше, що має зберігати кожний командир, ніяка матеріальна частина не вартує того, щоб заради неї відправляти хлопців на смерть. Якщо треба відступити, ми краще відступимо, але не втратимо бійців. Лінія оборони постійно змінюється й не треба впадати у відчай, коли вам кажуть, що фронт просідає: сьогодні він просів, а завтра вже вирівнявся. А ще війна – це не тільки сидіння в окопі, це ще й робота з людьми, це – будування логістики, а також навчання, постійне навчання та підтримка всього особового складу”.
Ірина Воронцова.