Це наша історія
Інженерна еліта міста корабелів
Існує думка у деяких посадовців, що люди із справи радянських часів нецікаві сьогоденному поколінню. Та пам’ятаємо істину: без минулого не буде майбутнього. А тому бережемо і згадуємо минуле.Фактично всі проєкти суден, що будувалися на місцевих південних заводах і в дореволюційний і в радянський періоди були розроблені петербурзько-ленінградскимипроєктантами.В другій половині 50-х років XX сторіччя в суднобудівний промисловості Миколаєва здійснюються знакові події.
Одна за одною виникають проєктні та науково-винахідницькі організації, що сприялоефективному використанню науково-технічного потенціалу міста і оперативному вирішенню питань створення нової суднобудівної техніки.
Важливість цих подій полягає в тому, що формується єдиний науково-винахідливий проєктно-виробничий комплекс. Це давало можливість вирішувати не лише завдання, а й виконувати масштабні проєктно-конструкторські роботи нової техніки і дослідництва в сфері нових технологій.
На полицях бібліотек та в архівах родин
В тісному контакті з Миколаївським кораблебудівним інститутом всі ці організації сформували потужний науково-дослідницький центр суднобудування південного регіону України.За миколаївськими проєктами створювалося судна на суднобудівних заводах інших міст. Знана частина їх йшла на експорт. Також знакова частина судового машинобудування виконуваласяза миколаївськими проектами і розробками.
Миколаївські спеціалісти були повноправними учасниками програми суднобудівного виробництва. Друга половина 90-х років минулого століття, – початок ювілеїв миколаївських проєктних організацій і підведення висновків їхньої діяльності.До ювілейних дат на основі історичних довідок, написання фаховими спеціалістами структурних підрозділів організацій були підготовлені і вийшли з друку невеличкими тиражами книги про історію виникнення і діяльності, про людей, спеціалістів високого розряду, що створювали проєкти унікальних суден і концентрації.Вони стояли у джерел створення організацій, свідками всіх явищ їх діяльності і складають інтелектуальне багатство України.
Гортаємо сторінки
Ці книги – документальна достовірність виробничих звершень з описом життя технічної інтелігенції міста в ті роки. Книги знаходяться, в основному, в родинних книжкових зібраннях, фондах миколаївських бібліотек і музеїв. Уходять в минуле підприємства, організації, але ті люди не повинні зникати з пам’яті, як і їхні справи.Нація, що не пам’ятає своєї історії, згасає. Розбито дзеркало науково-технічної історії міста. Спробуємо скласти його скельця.
Плануємо в наступному номері серію дописів про миколаївські джерела інженерної думки та діяльності. Це буде цікава добірка по сторінкам ювілейних видань і спогадам ветеранів.
Так у 2006 році у видавництві «Возможности Киммерии» вийшло видання «Чорноморсудопроект: события, люди, суда. 1955-2005 г. (від редакції – назва мовою оригіналу). Гортаємо сторінки книги.
За Указом міністра суднобудівної промисловості Івана Ісидоровича Носенка від 22 грудня 1955 року першим в Миколаєві створено ЦКБ-21, профільний заклад проєктування транспортних суден для подальшого будівництва на суднобудівних заводах півдня України. Першим начальником ЦКБ призначено досвідченого суднобудівника Золотухіна Андрія Родіоновича, головним інженером Жулая Михайла Івановича.
За проєктами, розробленими ЦКБ «Чорноморсуднопроєкт», за 50 років побудовано біля 500 суден різного тоннажу і призначення для експлуатації у вітчизняному флоті та на експорт в інші країни. Над створенням цих проектів працювало понад тисячу фахівців-інженерів. Слід з пошаною згадати головних конструкторів унікальних проєктів, – універсальних суховантажівок, рефрижераторів, траулерів, балкерів, нафто і рудовозів. Це
Івженко В.К., Панков В.Н., Сибирь В.Ф., Лобанов В.І., Філатов Г.М., Цибенко А.Ф., Шиманов Д.К., Косовський С.Б., Книш Н.Т., Євграфов Ю.М., Леснов К.К.
Всі судна зі 70-х років були автоматизовані, складали високий рівень і гордість вітчизняного суднобудування і потужного народного господарства.
Неперевершений авторитет.
Коли серед ветеранів-миколаївців заходить розмова про суднобудування довоєнних і післявоєнних років завжди згадують добрим словом Костянтина Федоровича Іваницького. Це один з найвідоміших корабелів Миколаєва, – головний конструктор ЧСЗ, головний інженер і головний конструктор ЦКБ «Чорноморсуднопроект». Костянтин Федорович 1910 року народження, з того покоління, що, як кажуть, «зробив себе сам». Його робітнича біографія починалась в 1930-му році в корпусному цеху заводу імені А. Марті. Поєднуючи навчання в МКІ і працю судовим складальником-плановиком.
Після закінчення інституту, маючи добрі рекомендації керівництва цеху, Іваницький залишається працювати на заводі на конструкторській посаді з будівництва підводних човнів.
Ця робота була йому до душі і склала справу всього його життя.
Молодий спеціаліст брав участь в легендарному проєкті транспортування, розібраних підводних човнів, побудованих на миколаївських заводах, відправлення їх залізницею чи водним шляхом на Далекий Схід. Він стояв на порозі створення нового суднобудувівного заводу в Комсомольську і зародження Тихоокеанського підводного кораблебудування.
Після виконання необхідних процесів по складу і спуску підводних човнів Іваницький повертається в Миколаїв. І з 1937 року до евакуації заводу в 41-му році працює керівником групи конструкторського відділу. В липні 1941 року він, як представник заводу відряджений до Севастополя для забезпечення добудови і здачі державі недобудованих на заводі військових кораблів. Далі доля його завертає з групою заводських спеціалістів на судноремонтний завод в Порті, а згодом – до Астрахані, на завод «червоноармійська верф, де разом з астраханцями миколаївці ремонтували військову техніку, будували танки Т-34, літаки ІЛ-2, броне-катери і міномети. Далі – відрядження в Баку на організацію добудови бази підводних човнів евакуйованих з Ленінграду.
Після закінчення війни Іваницький в липні 45-го року повертається до Миколаєва. Спочатку в КБ заводу ім. 61 комунару, а в лютому 46 року на рідний Чорноморський завод, на посаду начальника відділу конструкторського бюро. В грудні 50 року він вже головний конструктор заводу.
Завод ще не було повністю відновлений після воєнного зруйнування – та дивує багатоскладова номенклатура виробництва, яку повинен був здійснювати завод. Питання проєктування стояли на першому місці перед конструкторами-розробниками. Та у Костянтина Федоровича був міцний тил, – досвідчені конструктори Н.С Кулінич, А.Н. Данаусов, А.М.Хейфец, а також адміністративно-технічний тандем: Горбенко Ю.М. – головний інженер плюс Іваницький К.Ф. – головний конструктор. Маючи хоч якісь сумніви щодо пропозицій керівників цехів, останнє слово було за висновком Іваницького. При рішенні керівництва по особливо складним питанням Ю.М Горбенко повністю довіряв знанням та професіоналізму Іваницького.
Талант Іваницького
З травня 1961 року Іваницький – головний інженер, заступник начальника «Чорноморсуднопроєкту». Він працював на цій посаді 10 років. Це були роки, коли в суднобудуванні як головний двигун застосовували дизелі.
Реалізація такого нового важливого напрямку у транспортному суднобудуванні пов’язана з конструкторським та організаційним талантом Іваницького.
Всім підтримував і дуже часто був ініціатором багатьох прогресивних технічних рішень. Його ідеї втілені в конкретні проєкти суден, проєктування і будівництво суховантажних суден декількох поколінь, транспортних рефрижераторів тралового флоту. Це були піонерські рішення для вітчизняного суднобудування.
Багатий виробничий досвід і авторитет Іваницького серед керівників суднобудівних заводів півдня України дозволяли йому на взаємоповажному рівні будувати відношення проектувальників з виробниками-заводчанами. Велику увагу приділяв Костянтин Федорович вихованню інженерної молоді.
Багато років разом з Горбенком вони були вони були головуючими в державній екзаменаційній комісії МКІ. Захист диплома був серйозним екзаменом і для дипломників, і для викладачів інституту, який треба було скласти вимогливим і досвідченим інженерам-практикам.
10 років (961-1971 роки) Іваницький був головним інженером «Чорноморсуднопроєкту» та будуючи вже на пенсії, жив інтересами свого підприємства, брав участь в роботі групи перспективного планування. Надзвичайна людина – ділова, серйозна і мудра, з якою приємно було спілкуватися, слухати його аргументовані доводи і конструктивні пропозиції.
Унікальний спеціаліст, головною справою життя якого було суднобудування в повному об’ємі – від проєктування до будівництва і здачі замовнику.
Далі буде.
Алла Царенко, ветеран ЧСЗ, в минулому – бібліограф науково-технічної бібліотеки.
