Люди епохи
Ігор Марченко. Знав ВСЕ про Кінбурн та Очаків
Олена Івашко, від себе: “Свого часу з Ігорем Марченком, неймовірною людиною, справжнім профі, краєзнавцем з душею істинного очаківця мене познайомила Світлана Робулець. Така ж справжня завзята мешканка міста. Ми зустрілися на Кінбурні. До війни могли собі це дозволити. Я збирала матеріали до майбутньої книги. Матеріали зібрала, фото зробила, все в процесі. Зустріч з Ігорем – незабутня. Радію від того, що пощастило з ним поспілкуватися. Дякую, Світлано, що познайомила”.
Далі – декілька слів від Ігоря, згодом матеріал, який написав Юрій Робулець.
Ігор Марченко: «Я давно потрапив на Косу і в Очаків. Ще у минулому столітті. Дуже подобаються ці місця. Пишу статті, займаюсь історією, дослідженнями. Декілька статей написав про Кінбурн. Наприклад, про подвиг прикордонної варти. Це було взимку, вони рятували судно, у крижаній воді ходили. Це історія кінця XIX століття. Писав про промисли Кінбурна. Цікавим був промисел. Тут на Косі збирали лебедяче пір’я. Вартість пір’я за тисячу штук сягала 40 рублів. Приїжджали з Херсона та Очакова перекупники, скуповували це пір’я, а потім окружним шляхом через порти Прибалтики переправляли до Англії на фабрики. На ткацькі заводи. Одразу ще яйця збирали пташині. Не лише сіль та риба, до яких ми звикли. Про втечу кріпаків арештантів писав. Тут одеситів-спортсменів забрало в море, прибилися, швидше за все, на Стрілці. Із ними були собаки. Молоді люди загинули, а собаки так і не кинули своїх господарів, сиділи напівголодні поряд із ними. Така ось собача відданість.
Я маю карту, яка зберігається зараз у музеї імені Суворова. На цій карті є рибзавод Бейля. Юлій Людвігович Бейль. Він був із Миколаєва. Вони організували ціле об’єднання Азовського моря. Тут у нього майже на околиці Коси був рибзавод та льодовик. Величезний холодильник – 500 на 500 метрів. Рекламу його я знаходив навіть у сибірських виданнях по всій імперії. У рекламі написано, що мають золоту медаль на виставці в Чикаго, Почесний диплом Нижегородського ярмарку, диплом, отриманий у Кілії, німецький. Випускають більше ста видів продукції з риби, дичини та овочів. Це кінець 19 століття. Є лист, який я купив на міжнародному аукціоні, в якому написано – Юлію Людвіговичу Бейлю. І є матеріал, законодавча база Російської імперії, закони, де є статут цього акціонерного товариства».
Про це свого часу розповів мені Ігор Марченко.
З інженерів-ракетників — до збирача історії Очакова
Ідея написати про Ігоря Марченка прийшла Світлані Робулець. Ідея як ідея. Написати про людину, яка займає певний культурологічний простір у нашому місті — звичайна справа. Але одне діло написати про людину — формаліста: провести захід, концерт, лекцію, благодійну акцію, і багато ще чого, а інше діло, коли людина робить усе це пастернаковськи:
А треба жити без самозванства,
Так жити, щоб у кінці кінців
Привернути до себе любов простору,
Почути поклик майбутнього.
Ігор не проводить акцій. Він відшукує найменші згадки про Очаків і доносить їх мешканцям міста. І робить це своєрідно: знайдені старовинні букиністичні видання, пов’язані з Очаківом, готує та видає у одиничних примірниках. Дарує ці високоякісні копії бібліотеці, музеям, просто людям, яким не байдужа історія Очакова. Він чудово розуміє, що репринтні видання цих книг, яким часто не одне століття, — є єдиною можливістю поповнити бібліотеки та музеї.
Книжкові полиці
Збірка «Історія Очакова» — це спроба зібрати воєдино всі матеріали багатого історичного минулого міста Очаків та околиць. Наскільки вдала — судите ви. Свого роду машина часу, створена на платформі сервісу Google+, дозволяє включити «Історію Очакова» в міжнародний інформаційний простір. Вона дає можливість читати надану інформацію будь-якою доступною мовою завдяки вбудованим функціям перекладу. Основне джерело інформації — це, звичайно, книги: енциклопедії, статистичні дані, довідники, біографії, видання з військової історії, документальні фільми. Все це доповнене картами, схемами боїв, фотографіями та картинами. «Історія Очакова» — це далеко не закінчений інтернет-проект, що постійно розвивається й доповнюється за можливостями.
З 16 листопада «Історія Очакова» тепер ділиться своїми матеріалами також у соціальній мережі Twitter.«Поклик майбутнього» я почув, коли займався П.П. Шмідтом. За цим покликом ішли безславні краєзнавці та бібліотекарі Очаківської бібліотеки, працівники Очаківського історичного музею, які зберегли безцінні біографічні матеріали: зібрання книг, присвячених П. Шмідту, майже повна колекція, зібрана до 1990 р., вирізки з газет, роздруковані на друкарській машинці промови Александрова, захисника П. Шмідта, або взагалі дивовижний альбом: «Очаків у першій російській революції». Текст написаний ідеальним каліграфічним почерком. До нього відповідає якість фотографій.
Історичної інформації до біографії П. Шмідта вони для мене не додали. Але в них було головне: самозабутнє бажання розповісти про своє сприйняття П. Шмідта. Мені захотілося дізнатися про цю людину, і завдяки Коржовій С.І. це вдалося. Це директор Очаківської бібліотеки Савчук Марія Дорофіївна. Вона померла в 1988 році. На жаль, згадати її я не зміг, хоча був постійним читачем бібліотеки приблизно з 1965 по 1990 рік. Але я щасливий, що безіменний альбом знайшов свого автора.
Саміздат Ігоря Марченка
«Розповідають, що у Паустовського переплетений саміздат стояв удома на полицях — відкрито, том за томом, і його гість міг взяти ці книги почитати. Напевно, такі люди, які вже офіційно отримали визнання, могли б і не боятися саміздату. Наприклад, коли Висоцький приїхав до Парижа, друзі на його прохання зібрали йому цілий ящик самиздату. Він написав на ящику ім’я начебто адресата — «Шолохову» і завантажив його на борт літака»». (Борис Вайль)
Мабуть, люди, які займаються «саміздатом» історії Очакова, робили це з єдиною метою — залучити читача до вічності.
Скромні біографічні дані про Ігоря Марченка ми дізналися з розповіді його матері: «Народився 30.01 1964р. на Байконурі, де 30 років батько служив інженером-випробувачем. Він і привив хлопцю любов до української історії та культури. На Байконурі Ігор закінчив школу. У 1987 р. — Московський авіаційний інститут за спеціальністю «Конструювання та проектування літальних апаратів», ракетний факультет. У Очаків переїхали в 1987 р. після демобілізації батька. Ігор 22 роки працює в податковій інспекції. Стали переможцем конкурсу на «кращого податкового інспектора» в Миколаївській області газети «Бухгалтерський облік» (м. Київ). Він зареєстрований у всіх найбільших бібліотеках світу. Збирає матеріал з історії, культури. Перекладач».
Я познайомився з Ігорем близько року тому. Значно раніше дізнався про нього за його сторінці в Інтернеті. Класичний зразок інтелігента та інтелектуала: широкі й точні знання історії, живопису, книг. У нього моментальна реакція на задане запитання й точна, часто парадоксальна відповідь, підтверджена посиланнями на джерела. Він — постійний відвідувач та активний учасник історичних Інтернет-форумів, антикварних Інтернет-аукціонів.
Книжок на написав
Завершив Московський авіаційний інститут. Для студентів 70-х це була еліта. В одній з наших бесід Ігор сказав, що на деякі лабораторні роботи його група літала на літаку. Уявляєте такий рівень навчання?
На жаль, книжок не написав, хоча міг би. Звичайно, для цього потрібні час і гроші, щоб тебе надрукували. Грошей Ігорю не вистачало, тому він займався старим добрим «саміздатом». Добрим, бо в ньому відсутні «фейки», які заполонили наш книжковий ринок. Минулого літа мав щастя бути на його презентації рідкісних історичних карт. Якщо пам’ять мене не зраджує, це був період Османської імперії.
Я завжди вважав себе скептиком. І вирішив перевірити культурологічну та історичну цінність знахідок Ігоря Марченка. Вибрав нішу в історії Очакова — часи «після взяття фортеці гетьманом Потьомкіним» (про штурм писали всі, кому не лінь). Зайшов на сайт і в розділ «Історія Очакова» випадково вибрав кілька книг і газет:
«Про рибальство вздовж берегів Чорного моря в Одеському карантинному окрузі». «Про утворення місцевого лазарету в м. Очаків 24 Октября 1886 года».
Або ось така інформація:
Водяна батарея. «Биржевим ведомостям» пишуть з Очакова, що будівництво водяної батареї йде гігантськими кроками: привезені влітку та навесні 100 000 брусьев — усе без залишку використані в діло, і бруствери залиті піском до верху. Пароплав «Російського товариства» привів на буксирі залізну баржу, на якій розміщена величезна крупповська гармата, вагою до 3000 пудів. Ця гармата встановлена в центрі батареї на лафеті, що обертається навколо своєї осі. Так само встановлено й ще 29 гармат так, що водяна батарея буде охороняти вхід до Очакова з усіх боків. Подібного роду батарей у нас в Росії ще не будували. (Джерело: «Живописне обозрение» № 46 1876 р.)
Чітке описання будівництва острова «Майський», яке ставить багато на свої місця й відкидає купу зайвих версій та домислів.
Можна продовжувати й продовжувати. Справжній історик — беззахисний. Йому потрібно впорядкувати навколо себе, насамперед, ідеологічний простір сучасного дня, як і вчорашнього. Тобто жити за Кантом: «Дві речі на світі наповнюють мою душу святим трепетом: зоряне небо над головою та моральний закон всередині нас». І цього, звичайно, мало. Найскладніше — це зібрати матеріал з теми, яка тебе цікавить, тобто повторити шлях твоїх попередників. І саме тут починається найскладніше.
На сьогоднішній день, якщо виключити 20-й век, і знамениту штурм фортеці гетьманом Потьомкіним, незважаючи на всі потуги місцевих істориків, вся історія міста займе кілька аркушів формату А4 фактологічного матеріалу. І те, що робить Ігор Марченко, — просто геніально. Геніальне з простої причини: він розкриває пласт історії нашого міста, який ніколи не був досліджений. Я дуже хотів би, щоб на основі зібраного матеріалу він написав книгу про Очаків.
Найскладніше писати про речі прості — благодійну діяльність І. Марченка. Мене підштовхнула одна фотографія, знайдена на одній із сторінок у соціальних мережах: «Подарував ВПСК «Майський» ікону ручної роботи з бурштину святого мученика Іоанна-воїна. Він особливо відомий тим, що захищає від ображників та нападів, відводить будь-яку небезпеку. Йому моляться, просячи покровительства для воїнів, про допомогу у боях /І. Марченко 6 вересня 2013». Півроку до початку війни. Дві знакові особистості для нашого міста. Два ідеаліста-романтики.
Про всі подаровані книги Очаківській бібліотеці або нотах для Очаківської музичної школи можна розповісти ще одну історію.
У Ігоря були великі плани. І головний із них — виставка на базі Очаківського військово-історичного музею. Не люблю хвалебності. Я просто хотів звернути увагу читача на «культурологічний феномен» нашого міста — ім’я якого Ігор Марченко.
Юрій Робулець.
