Це наша історія
Завданням післявоєнного суднобудування було означено збільшити випуск танкерів, вантажних та риболовних суден. Базу морського вітчизняного суднобудування планувалось розширити шляхом реконструкції існуючих заводів та будівництва нових – післявоєнного покоління.
З постановою уряду від 8 липня 1946 року почалося проектування нового суднобудівного заводу в Миколаєві –спеціалізованого підприємства за сучасними технологіями будівництва суден блочно-секційним методом з чіткою схемою технологічного потоку.
Будівництво заводу і розвиток соціальної сфери приміського району розпочалося у жовтні 47-го року.Фактично завод почав «дихати», коли було підключено електроенергію, запрацювали верстати, електрозварювання. Вересень 1951 року, – саме цю дату народження рідного підприємства відзначають заводчани.
Завод будувався, набирав силу і потужність. Підсумки роботи підведені до його двадцятиріччя. Незважаючи на юний вік, «Океан» вже займав почесне місце у вітчизняному суднобудуванні. Та ветерани заводу ніби відчували, що з розмахом великих звершень і обставинами часу нащадки не згадають перші кроки заводу; людей, що його будували; починали тут свою робітничу біографію.
Відомий корабел – в ті часи директор заводу Гнат Романович Чумаков був ініціатором і активним учасником створення народного музею заводу «Океан». Рада музею працювала по збиранню експонатів, розробили план експозиції. Перша черга експозиції була присвячена 20-тиріччю заводу.
Друге дихання завод отримав, коли побудували та у 1972-му році здали в експлуатацію унікальну гідроспоруду – сухий док, де одночасно могли будуватися три судна, а іноді працювали до 300 електрозварювальників.
Минали роки, виходили в море побудовані на «Океані» красені-рудовози, супертраулери, рибопромислові бази, наукові судна. Все більше збиралося матеріалів в заводському музею. Треба було узагальнити їх, зробити доступними для всіх заводчан, миколаївців, фахівців галузі.
До наступного ювілею заводу – 40-річчя легендарна особистість Миколаєва, корабел з 44-тирічним стажем в суднобудуванні, з них 38 років на заводі «Океан» і 15 років – на посаді директором підприємства Гнат Романович Чумаков подарував нащадкам багатьох поколінь книгу «Океан» – слово о заводе» (Одеса, «Маяк», 1991 рік). В співавторстві з журналістом Яценком вони розповіли досконалу історію підприємства зі знанням справи суднобудування, з повагою до людей праці – своїх соратників. Понад сотні суден різного призначення побудовано на заводі під час директорства Гната Чумакова.
До наступного ювілею заводу – 70-тиріччя про одного з авторитетніших директорів підприємства Чумакова вийшла стаття історика-краєзнавця Євгена Горбурова «Из когорты прославленных корабелов» (газета «Вечірній Миколаїв» від 21.12.2021), а також стаття «Золотые юбилеи «Океана» (газета «Вечірній Миколаїв» від 17.02.2022).
Багато води витекло за останні буремні роки. Що сталося з «Океаном»? Про це нам мають розповісти політичні експерти, історики, фахові дослідники. А ми згадуємо щасливі часи, коли життя вірувало, коли люди працювали і отримували задоволення і достойну оцінку своєї праці.
Ця пам’ять – на сторінках заводської багатотиражки, що почала виходити з липня 1956 року. Та, на жаль, хвилі «перебудови» зруйнували підприємства, цілі галузі, інформаційні джерела. Вдалося побачити лише кілька випусків багатотиражки «Океан».
2004 рік, 2 квітня, №6 (1527) «Во имя памяти». Є чим пишатися «океанівцям», крім багатьох сулен-красенів. Тут створювалися споруди, які й досі прикрашають Миколаївщину. Проїжджаючи біля Нової Одеси всі звертають увагу на монумент, присвячений захисникам Батьківщини в роки Другої світової війни. Цей монумент – творчість наших відомих майстрів, скульпторів Макушиних. А здійснювалось його втілення в метал на заводі Океан.
До 60-річчя звільнення Миколаєва від німецько-фашистської окупації, від заводського причалу транспортували на своє місце пам’ятний знак на Південному Бузі на честь десантників-ольшанців.Цей знак було встановлено в 1974 році на річці навпроти того місця, звідки легендарний десант під керівництвом Костянтина Ольшанського почав свій звільнюючий подвиг.
Проект пам’ятного знаку розроблено «океанівцями»-інженерами проектно-конструкторського бюро.За багато років затоплення та іржа пошкодили знак. «Океанівські» майстри-спеціалісти виконали реставраційні роботи.
25 березня 2004 року знак знову встановлено там, звідки мужній десант почав свій шлях у безсмертя.
Цікавий випуск багатотиражки «Океан» від 23 серпня 2011 року.
Чотири сторінки у кольорі присвячені двом знаменним датам: 20-річчю Незалежності України та 60-річчю рідного заводу. 20-річчя Незалежності України – це певна віха у нашому житті. Та, якщо для людей старшого покоління 1991 рік поділив життя на «до» та «після», то для тих, хто народився цього року, він є точкою відліку народження нової держави і життя в ній.
«Які вони двадцятирічні»? Головна редакторка багатотиражки Марія Полупанова взяла інтерв’ю у юнаків. Сергій Реппа – судноскладальник; Василь Крамаренко – налаштувальник електрослюсарного обладнання; Віталій Ткаченко –токар .Їм би тільки зріти і зростати, як спеціалістам, та рідне підприємство зруйновано, і доля їхня невідома.
Розглядаються питання удосконалення технічного та технологічного рівня зварювальних процесів, будівництва чотирьох буксирів-толкачів для компанії «Нібулон». Одному з побудованих буксирів надали ім’я «Нодарі Чантурія» на честь директора «Океану» у 1982-1996 рік(портрет на фото). «Читайте Чантурія, – это возвысит и облагородит», – закликає стаття, присвячена, знайомству з уривками книги Нодарі Вікторовича Чантурія «Воспоминания директора завода». Це – голос труда відповідального ініціативного керівника підприємства, гімн колективу, що зробив багато великих справ для зміцнення економіки держави.
Про це і стаття Іллі Старікова «Незримый прочний след». Про Нодарі Вікторовича Чантурія, невтомного працівника, порядну людину.
Незважаючи на всі політичні події, у народу завжди є бажання зберегти історичні історичну пам’ять про людей, що жили і працювали в Миколаєві, що залишили слід в душах тих, кому пощастило з ними спілкуватися. Пам’ятайте про це, наші місцеві історики, приймаючи рішення про надання назву вулицям, скверам, міським закладам.
Минають часи, неможливо ані повернути їх, ані зупинити. Непередбачені події руйнують успішні підприємства, уходять в засвіти люди, що їх будували. Але всі події, імена живі впам’яті ветеранів, тих, хто пройшов шлях з «Океаном», знав часи його тріумфу.
Рада ветеранів заводу на чолі з Мариною Георгіївною Ліхацькою, Інною Іванівною Смирновою, Олександром Федоровичем Варварівкою нікого і нічого не забувають з свого минулого життя і намагаються всіма силами підтримувати ветеранів заводу.
Читати живу історію в заводських багатотиражок дуже цікаво, – входиш в ті часи, живеш тими подіями, знаходишся поруч з їх героями. А вони ніби благають сьогоднішнє покоління, – живіть і працюйте так, щоб повернути славу Миколаєва – міста інженерів і суднобудівників.
Так сталося, що в незалежній Україні ні ці підприємства з багаторічною історією, ні газети-багатотиражки, що висвітлювали їхнє життя і діяльність, ні кваліфіковані кадри не знадобилося.
Втім вони були, чесно працювали і залишили свій слід в місті. Це наша історія, яку треба знати і зберігати, – лежать в архівах тисячі сторінок заводських багатотиражок. В нові часи приходять молоде по-сучасному науково-інформаційно-освічене покоління. А чи збудують вони щось таке, що прославить у всесвіті наш Миколаїв? Час покаже.
Алла Царенко, в минулому бібліограф науково-технічної бібліотеки ЧСЗ.