Історична постать
Два світи Миколи Аркаса
В січні народився видатний українець, людина, чия доля тісно переплелася з історією Миколаєва та всієї України, — Микола Миколайович Аркас. Його життя стало прикладом наполегливого служіння українській культурі, освіті й національній ідеї, за що йому довелося заплатити високу ціну.
Микола Аркас народився 7 січня 1853 року в Миколаєві в родині адмірала Чорноморського флоту Миколи Андрійовича Аркаса. Батько уособлював імперську військову традицію, сувору дисципліну й прагнення до кар’єри, тоді як мати, Софія Петрівна, прищепила синові любов до української мови, народної пісні, обрядів і звичаїв. Уже з дитинства в ньому співіснували два світи — офіційний, державний і внутрішній, глибоко український. Саме цей внутрішній світ згодом визначив увесь його життєвий шлях.
Дитячі роки Аркаса минали між Миколаєвом і родинними маєтками, де він безпосередньо спілкувався з простими людьми, чув живу народну мову, колядки, думи, історичні перекази. Христофорівка і Богданівка залишилися для нього радше духовними символами, ніж просто місцями на мапі, адже саме там формувалися його погляди на народ як носія культури й історичної пам’яті.
Освіту Микола Аркас здобув добру й різносторонню, навчаючись в Одесі та Петербурзі. Формально він ішов шляхом, який був би прийнятний для його батька, однак із кожним роком усе гостріше відчував внутрішній спротив. Між батьком і сином існувало глибоке протиріччя: адмірал не сприймав українських захоплень Миколи всерйоз, тоді як для самого Аркаса служіння українській справі ставало сенсом життя. Цей конфлікт змусив його зробити складний вибір — відмовитися від блискучих кар’єрних перспектив заради вірності власним переконанням.
Повернувшись до Миколаєва, Аркас активно включився в культурне й громадське життя міста. Він проявив себе як композитор, створивши оперу «Катерина» на слова Тараса Шевченка, яка стала важливою подією для української музичної культури. Його дім у Миколаєві поступово перетворився на осередок українського життя: тут збиралися митці, звучала українська мова, співали народних пісень, обговорювали історію та майбутнє України. Особливою була атмосфера різдвяних свят — у домі Аркасів ставили ялинку, колядували, запрошували дітей із бідних родин і дарували їм подарунки. Для Миколи Аркаса меценатство було природним проявом людяності й любові до свого народу.
Велику увагу він приділяв освіті. У своєму маєтку в Христофорівці Аркас відкрив школу, де навчання велося українською мовою. У часи, коли рідна мова витіснялася з публічного життя, це був сміливий і свідомий крок. Він прагнув, щоб селянські діти навчалися не чужою, а своєю мовою, знали історію та культуру власного народу. На жаль, така школа проіснувала недовго — влада закрила її, побачивши в українській мові загрозу встановленому порядку. Проте сам факт її існування став важливим свідченням освітніх переконань Аркаса.
У Миколаєві він також підтримував розвиток жіночої освіти. Жіноча гімназія, яка згодом стала відомою як перша українська гімназія міста, була не просто навчальним закладом, а середовищем, де виховували повагу до української культури, мови й традицій. Саме такі осередки формували нове покоління свідомої інтелігенції, і Аркас добре розумів їхнє значення.
Найвагомішою справою його життя стала праця «Історія України-Русі». Він написав її простою, зрозумілою мовою, прагнучи донести українцям правду про власне минуле. Видання книги коштувало йому значних матеріальних втрат — він витратив власні кошти, ризикував добробутом родини й підірвав здоров’я. Але для Аркаса це була свідома жертва: він вірив, що народ без знання своєї історії не має майбутнього.
Сімейне життя Миколи Аркаса було сповнене тепла і відповідальності. Особливе місце в його серці посідав прийомний син, якого він виховував із великою любов’ю, намагаючись передати йому ті самі цінності — гідність, освіченість, повагу до рідної культури й людей.
Марина Тасинкевич, співробітниця Миколаївської обласної універсальної наукової бібліотеки пише на своїй ФБ-сторінці: «Історія палкого кохання в першій народно-побутовій опери» “Катерина» Миколи Аркаса, створеної за однойменною поемою Тараса Шевченка, продовжує хвилювати уяву людей у всьому світі, так, можна впевнено сказати. Сучасні постановки та звучання арій, уривків з опери відбуваються не тільки в Україні, але ще і в Кракові, Варшаві, Чикаго, Нью-Йорку, Оттаві, Монреалі, Торонто, Детройті тощо.
«Такого апофеозу жіночого кохання і жіночих мук не знайти, мабуть, у жодного поета в світі», – писав Максим Рильський про твір «Катерина» Шевченка. Але Микола Аркас ввів ще одного ліричного героя – Андрія, який теж кохав та страждав. Життєвий трикутник, який відображають у слові та музиці. Як триматися за життя та сказати серцю, що по-справжньому кохає, щоб витримало? На ці життєві питання Аркас надає відповідь.
Останні роки життя Аркаса були непростими: фінансові труднощі, виснаження, нерозуміння й критика. Та попри все він не зрікся своїх переконань. Він помер у 1909 році в Миколаєві, залишивши по собі не лише музичні твори й історичну книгу, а приклад особистої мужності й жертовності.
Сьогодні Микола Миколайович Аркас постає перед нами як історична постать Миколаєва і всієї України — людина, яка втратила багато заради своєї позиції, але дала народові значно більше. Його життя нагадує, що справжній вклад у культуру й державу вимірюється не посадою чи статками, а вірністю своїм ідеалам і любов’ю до свого народу.
За матеріалами ФБ сторінки
«Миколаївські освітяни»
