123 бригада
Донбас: відповідальність командира
В армії кажуть: солдат іде за наказом, але перемагає за командиром, якому довіряє. Етичне лідерство – це фундамент цієї довіри. Це здатність ставити інтереси підлеглого вище за власний комфорт і брати на себе відповідальність за помилки підрозділу як за свої власні. В рубриці КодЛідера ми продовжуємо розповідь про командира на псевдо «Зая».
Коли Дмитро став командиром другого зенітно-кулеметного взводу, позивний «Зая» зазвучав інакше. Тепер це було не просто ім’я швидкого бійця, а позивний людини, від рішень якої залежали життя десятків підлеглих.
«З першою групою їдеш на Донецький напрямок – три дні на збори» – пролунав наступний наказ командира. На той час я вже звик до того, що мене та моїх хлопців посилали першими на нову дислокацію. Приїхали. Ніхто не зустрічає, сказали їхати далі в Андріївку. Там чекали півдня, поки до нас не приїхали, не розповіли що до чого. Де розташовуватись, куди ховати техніку, БК? Ніхто ніякої інформації надавати не збирався. Розвантажились, почали шукати хату. Нічого. По посадках – теж все зайнято. К дев’яти вечора нарешті знайшли якусь халупу. Заходили трьома партіями: третя партія – з командиром. Поки приїхала третя партія, ми вже міняли третю хату. Треба було швидко пристосуватися. Бійці всі цілі, трохи контужені, але й тут Зая отримав величезний досвід.
Тактика виживання
Донецький напрямок зустрів жорстко. Лінія – від Богоявленки до Курахово. Коли Дмитрові наказали: «Виводь людей, вступай у бій», він відповів сухо і твердо: «Поки не зрозумію місцевість – нікого не виведу».
Це не було боягузтвом – це був тверезий розрахунок. Зая знав: частина його бійців ще не мала бойового досвіду. Він годинами «витягував» інформацію у суміжників, вивчав кожну стежку, кожен пагорб. Досвідчених ставив на напрямки прориву, новачків – на відносно надійні трохи віддалені точки від гарячих ліній фронту.
Логістика трималася на одному пікапі та залізних нервах командира, бо всі замовлення від хлопців він підвозив самостійно. Ротації, підвоз боєкомплекту, їжі, води та гігієни – усе тільки вночі. Без фар, наосліп, крізь темряву, де кожен вогник міг стати фатальним.
Три години тиші
Вечірня перекличка – це ритуал, від якого іноді стискало в грудях. Якось одна група припинила виходити на зв’язок. Дев’ята вечора… десята… тиша. Хвилини розтягувалися в години. Дмитро нервував: «Де мої соколи?». Він вже почав збирати спорядження, щоб самому їхати на точку, коли на початку дванадцятої нарешті надійшло повідомлення – «Ми їдемо».
Всі живі. Ворог так гатив по позиції, що хлопці втратили все майно, але врятували головне – себе.
Ворог так гатив по позиції, що хлопці втратили все майно, але врятували головне – себе. «Майно – то пил. Людське життя – єдине, що неможливо відновити», – каже Зая.
На Донбасі війна виглядала інакше. Це були не просто бої – це було тотальне знищення. Окупанти рівняли будинки з землею, закидаючи їх залізом за принципом: «Відстріляти все по вцілілих хатах». Через це Дмитро та його підлеглі раз на добу змінювали місце проживання. Останню їхню хату біля Константинополя розібрало вщент одразу після того, як вони звідти вийшли.
Ірина Воронцова.