123 бригада тероборони
«Демон» залишив безпечну європейську державу, щоб воювати за незалежність України
Байкерська спільнота – це не просто клуби й атрибутика, це справжній кодекс свободи, дружби та абсолютної вірності. Тому не дивно, що багато хто з відчайдушних любителів «залізних коней» із перших днів вторгнення став на захист України.
Герой нашої розповіді, Дмитро на позивний «Демон», є яскравим підтвердженням цього. Для нього принципи свободи та демократії – це не порожні слова, а життєве кредо, за яке він готовий битися.
Від спокійного життя до війни в Україні
Дмитро народився в Очакові, у родині військового. У 2014 році життя закинуло його до Латвії. Там він збудував успішну кар’єру на підприємстві Karavela, мав стабільність, європейський комфорт та кохану дружину поруч.
Але коли почалося повномасштабне вторгнення, «Демон» зрозумів: він не зможе спокійно пити каву в Ризі, поки його рідний Очаків під обстрілами. Його вибір вразив багатьох: він залишив стабільність і повідомив своєму керівнику – Андрісу Біте про те, що повертається додому. На війну.
«Я не міг стояти осторонь. Серце кликало туди, де мої коріння. Це був не просто обов’язок, це був поклик крові», – ділиться спогадами Дмитро.
«Туалетний папір і боєприпаси»: перша перемога над ДРГ
Військовий шлях Дмитра почався в добровольчому формуванні (ДФТГ). Саме там став у пригоді його байкерський досвід – уважність до деталей та вміння бачити те, що інші пропускають.
«Якось уночі на блокпосту ми зупинили підозрілу автівку. Одразу впало в очі: весь багажник закиданий туалетним папером. Наче дрібниця, але виглядало дивно… Почали перевіряти, а під рулонами – повний багажник боєприпасів. Ворожа ДРГ намагалася прослизнути в наш тил під таким «мирним» прикриттям», – згадує «Демон».
За цю та інші успішні операції Дмитро отримав Орден святителя та чудотворця Миколи від Митрополита Київського – церковної нагороди Православної Церкви України (ПЦУ). Нагорода заснована у 2020 році для вшанування осіб за внесок у відродження духовності, добро та суспільне благо.
Братство, що не знає кордонів
Дмитро не лише воював сам, а й став «мостом» допомоги. Його колишній латвійський керівник Андріс Біте та друзі з Латвії стали потужним тилом для 123-ї бригади та бригад його друзів, постачаючи медицину та транспорт.
Позитивний побратим Іван згадує:«Ми познайомилися, коли мені була потрібна допомога. У нашій спільноті можна не бачити людину роками, але впізнати її за тембром голосу і знати – вона надійна. „Демон“ – саме такий. Він людина слова».
«Залізний кінь» як терапія для душі
Війна виснажує навіть найміцніших. Для Дмитра способом перезавантажити нервову систему залишається його мотоцикл. У короткі дні відпустки він сідає на «залізного коня» і разом із дружиною їде в гори.
«Коли накочує відчай, я згадую мирне небо і сідаю в сідло. Як у тій пісні – „я піду в далекі гори на широкі полонини“, тільки в моєму випадку – не піду, а поїду. Це моя внутрішня свобода, яку в мене ніхто не відбере», – ділиться воїн.
Сім’я захисників у лавах 123-ї бригади
З літа 2023 року «Демон» разом із побратимами-байкерами офіційно служить у 123-й бригаді ТрО в роті логістики. Наперекір проблемам зі здоров’ям, він залишається в строю. Ба більше – війна стала справою всієї родини: його старший син зараз воює у складі об’єднаної штурмової бригаді Національної поліції України.
Сьогодні Дмитро впевнений: «Війна потребує знань і досвіду. Поки в мене є сили – я буду захищати землю, яка мене народила. Те, що нас підтримують друзі з Латвії та всього світу, лише доводить: ми боремося на боці світла. А світло завжди перемагає».
Ірина Воронцова.
Фото надане автором.
