Безмежна повага тобі, Мальдер!
Біля пам’ятної дошки, що розташована на стіні будинку за адресою: вул. Євгенія Логінова, 15а, ніколи не закінчуються квіти. Їх приносять не тільки рідні, друзі, сусіди, але й зовсім чужі люди… Напевно, повертаються з букетами з дачі і не можуть байдуже пройти повз меморіалу загиблого воїна. Приходять сторонні, незнайомі жінки, щоби уклінно постояти поруч, звернутись до Героя з шанобливою молитвою і навіть з проханням про підтримку тих бійців, що сьогодні знаходяться на фронті.
Надпис свідчить:
Логінов Євгеній Олександрович (21.10.1994 – 05.05.2022). Молодший сержант ОЗПС «АЗОВ» Національної гвардії України, який героїчно загинув при обороні м. Маріуполь, віддавши своє життя за територіальну цілісність України. Нагороджений орденом «За мужність» Ш ступеню (посмертно).
Меморіальний знак на честь сина встановили батьки Українського Героя – Ірина і Олександр Логінови.
Звичайний незвичайний хлопець
Яким же він був у мирному минулому, цей молодий захисник з позивним Мальдер*, що поклав найдорожче – життя – на вівтар Вітчизни?
Народився у білоруському місті Брест, а 1995-го разом з батьками переїхав до Миколаєва. Більш ніж чверть століття жив на цій вулиці, яка колись носила ім’я суднобудівника Олексія Крилова.
Дуже цікавою особистістю був юний Євген Логінов. Вчився у школі №22, потім у морському класі 31-ї школи. Паралельно закінчив миколаївську «мореходку». Адже завжди мріяв про море.
2016-го отримав диплом бакалавра після навчання у Миколаївському університеті кораблебудування ім. адм. Макарова. Спеціальність – суднові енергетичні установки. Таким чином він обирав свій шлях, який вів до мрії – праці на океанських суднах.
Подавши документи в агентство з працевлаштування моряків, Євген деякий час чекав на виклик у рейс. Але доля розпорядилася інакше.
То був 2018 рік. Друзі дуже хотіли бачити його поряд із собою у 79-й десантній штурмовій бригаді. Бо знали Євгена Логінова як порядну, стійку, надійну людину – на нього завжди можна було розраховувати. У якості хобі ще з юності обрав спорт – плавання, біг, силові тренування… отже був фізично сильний та витривалий. У скаутському загоні добре опанував скелелазіння.
А ще – це був вмотивований хлопець. З дитинства виявляв інтерес до військової справи, пишався дідом з боку батька – капітаном запасу, авіаційним техніком.
Дуже дієва, енергійна, невтомна людина, Євгеній не міг сидіти склавши руки і чекати на виклик у море. Вирішив – йду служити в армію. Пройшов медичну комісію, але раптом – відмова, плоскостопість… білий квиток. Проте він був не з тих, хто пасує перед труднощами. Знайшов знімок «чужої» здорової стопи і пред’явив лікарям медкомісії.
Вибрав службу в Національній гвардії України. Місяць тривав курс молодого бійця в Харкові, а далі – служба в прифронтовому Маріуполі, військова частина 3057. Разом з поліцією патрулювали місто. Тоді вже була часткова окупація українських територій – ЛНР та ДНР, фронт – на відстані 20 км.
Влітку 2018 року Євген пройшов базовий курс бойової підготовки і став служити в Окремому загоні спеціального призначення «АЗОВ». Це був елітний підрозділ, куди набирали міцних, витривалих, вмотивованих молодих людей на контрактну службу.
«Контрактники» мали пройти ще й фахову підготовку. Це означало – два з половиною місяця наступного навчання. Навантаження шалені – і фізичні, і психологічні. Багато хлопців не витримували, збирали речі і виїжджали. Але Євген Логінов пройшов через всі труднощі, хоча було дуже важко, і виявився одним з найкращих. За загальними показниками – сьомий серед 30 бійців.
Коли на урочистому заході отримав шеврон «АЗОВ», дуже пишався – бо чесно заслужив, здолавши потужний відбір. Контракт був заключений на 3 роки.
Донецька область, 2021 рік
Коли війна увірвалась у мирне життя
У 2019-му «азовців» вивели на лінію зіткнення з ворогом, розмістили на окремій ділянці – на Світлодарській дузі. Стояли «на нулі», вели бойові дії.
Повномасштабне вторгнення застало його у Золочеві, на Львівщині, де Євгеній мав пройти сержантські курси. Цього серйозного, інтелігентного, розумного хлопця давно відмітило командування, плануючи просувати по службі. Тим більше, що під Маріуполем він вже мав посаду командира відділення.
Почувши про вторгнення, Євген і з ним ще три десятка бійців знайшли автобус і за два дні повернулися до Маріуполя – фактично перед самим оточенням, коли кільце навколо міста стискалося все більше. Ворог насувався потужним маршем з Криму, з боку Чонгару: колони важкої військової техніки, живої сили пройшли 300 кілометрів фактично за дві доби. 29-30 лютого загарбники вже були на околицях Маріуполя.
В той час, коли багато хто тікав зі сходу та півдня країни у західні, далекі від війни регіони, справжні патріоти повертались, аби об’єднатися зі своїми побратимами і стати пліч-о-пліч обличчям до ворога.
На околицях почались жорстокі бойові дії. Телефонний зв’язок з Євгеном був поганий. Батьки мали з ним тільки коротку переписку в телеграмі. Потім протягом 21 дня зависла тиша – вісточки від нього не було. Рідні хвилювалися, постійно слідкували за новинами, за подіями. Та хіба тільки вони! Вся країна завмерла у сумному очікуванні, спостерігаючи те, що коїлось у Маріуполі.
15 квітня 2022-го була дуже трагічна втрата для «АЗОВА». Багато загиблих. Кільце стискалося все більше, бої тривали все жорстокіші. Українські воїни, які залишилися в живих, переправлялися через річку Кальміус на лівий берег, де розташований завод «Азовсталь». Євген привів своє відділення на «Азовсталь» без втрат. За це він достроково отримав звання молодшого сержанта. То була висока оцінка його героїчних дій у складних бойових умовах.
Інформацію про службу Євгена його батько Олександр Логінов збирав вже після загибелі сина. Зустрічався з побратимами, вивчав маріупольські події в інтернеті, стежив за повідомленнями у теленовинах.
– «Азовці» знаходились в дуже важких умовах. Не було достатньо їжі, не було питної води. Ворог насувався танками, застосовував корабельну артилерію, реактивні системи залпового вогню, авіацію. Майже 3 місяці – 86 днів наші бійці тримали оборону. Ця оборона ввійде в аннали воєнної історії, бо героїзм українських хлопців значно перевершив навіть героїзм солдатів Другої світової війни, – вважає Олександр Логінов.
Євгеній загинув 5 травня 2022 року. Загинув у бою, отримавши кульове поранення. Це підтвердили побратими, що були поряд. Він тоді вже був командиром взводу. На жаль, прах єдиного сина батьки не змогли привезти і поховати в Миколаєві. Миколаївець – захисник Маріуполя залишився лежати у маріупольській землі.
«Книга Хоробрих. Маріуполь» (частина II)
Цю книгу написав Руслан Сербов (позивний Давід) – український військовослужбовець, ветеран полку «Азов», захисник Маріуполя, письменник та громадський діяч, побратим Мальдера. Євгену Логінову в цій книзі присвячена окрема сторінка – зі світлиною і спогадами Давіда.
«Невідомий герой тієї війни. Народився в Білорусі, але в дитинстві разом із батьками переїхав до Миколаєва. Був фізично розвинений, виборював перші місця з плавання. Добрішої та вихованішої людини годі було знайти. Брав участь у міських боях в Маріуполі, ніколи не боявся ворога і завжди був перший з добровольців на будь-які безпечні завдання. Відбиття позиції – він перший підіймає руку, потрібні добровольці для допомоги суміжним підрозділам – Мальдер знову охочий. Завжди рвався у бій і постійно виходив сухим зі щільних вогневих контактів та двобоїв.
Але не п’ятого травня. У той день велика група російських спецпризначенців зайшла на завод. Вони взяли у полон кілька бійців із суміжних підрозділів, які здали, де знаходяться наші бійці, як непомітно зайти і з якої сторони.
Спочатку вони кинули під ноги гранату одному з наших бійців, і зав’язався бій. Мальдер вів вогонь, перестрілювався з нападниками, але ворожа куля потрапила йому у сонну артерію.
Не медійний герой, ніхто не підписував йому петицій на присвоєння нагород, він не збирав собі на дороге оснащення, не світився на телеканалах. Він не шукав прихистку за товстими стінами і у підвалах, не їв «на тиху» консерви і пайки.
Таких сміливих людей у Маріуполі було не так вже й багато. Він відчував на собі усю важкість і всі обмеження реальної війни, міських боїв.
Безмежна повага тобі, Мальдер!».
Легіон Маріуполя ОЗСП АЗОВ «З Україною в серці»
«З Україною в серці» – таку назву отримала меморіальна виставка, яку своїми силами зробили батьки Героя – Олександр та Ірина Логінови. Це данина пам’яті сину і його побратимам, віддавшим життя за свободу Вітчизни. Спілкуючись з родинами загиблих, Олександр зібрав імена 300 «азовців» і 26 білорусів, які воювали з 2014 по 2022 роки.
«Азовці». 18 урочистих банерів. На першому – історія створення «АЗОВА», бойовий шлях. Далі – портрети, імена. На кожному банері – патріотичний вислів: «Як жити – тільки на волі, як вмерти – тільки в бою»; «Ми обрали битву замість втечі»; «Над гордим Азовом сонце встає»; «Рабів до раю не пускають» та інші. Кожний вислів переведений на англійську мову.
14 банерів присвячені білоруським героям: світлини, біографії бійців -українською, білоруською та англійською мовами. Один із банерів також розповідає про Євгена Логінова. Віддати шану героям білоруської землі Олександр Логінов вирішив не випадково: «Я родом з Білорусії, і мені соромно, що з моєї батьківщини був наступ російських військ», – пояснив він.
З грудня 2025 року меморіальна виставка «мандрує» по Україні. Була в Києві на двох локаціях – в університеті ім. Тараса Шевченка і на Андріївському узвозі. Була в Одесі і Дніпрі, у Львові на чотирьох локаціях. На початку травня 2026-го відкрилась у Миколаївській виставковій залі, що на Соборній. Далі – у Каменському на Дніпропетровщині. Ірина та Олександр Логінови були присутні на деяких урочистих відкриттях виставок у різних містах України.
Сьогодні в їхньому сімейному архіві зібрано багато матеріалів про сина-героя. Багато світлин; дипломи та сертифікати з навчальних закладів, які закінчив Євген; нагороди, отримані ним – призером спортивних змагань; відео, зроблені під час КМБ – проходження курсу молодого бійця; «Книга Хоробрих. Маріуполь» з дарчим написом від Давіда: «Батькові хороброго воїна…»; орден «За мужність»; лист від командування ОЗПС «АЗОВ» з проханням назвати вулицю на честь Євгенія Логінова. Дуже цінними є відеоспогади від побратимів: Давіда, Рейнджера, Карася.
Спогади побратимів
Давід: «В мене залишились тільки гарні спогади про Євгена. Це людина, яка завжди готова була прийти на допомогу в будь-яких питаннях. Завжди був на передніх лініях і загинув, захищаючи Батьківщину. На жаль, найкращі, найсміливіші гинуть. Я радий, що був з ним знайомий. Радий, що знайомий з його батьками. Пишаюся, що мав честь написати про нього в своїй книзі».
Рейнджер: «Друг Мальдер був дуже відповідальним, сміливим, не боявся ворога, завжди був на передньому краї… Часто згадую: коли у нас був марш 70 км, він задав тон, тому ми пройшли дистанцію дуже швидко – за 12 годин. Його вчинки завжди будуть у нас в пам’яті»…
Карась: «Після мого поранення, що сталося в бою, Мальдер взяв на себе функції командира взводу вогневої підтримки. На той час він був командиром мінометного взводу і зміг замінити мене, бо протягом певного періоду наполегливо підвищував свою боєздатність… Запам’ятався справжнім другом, гарним бійцем, який постійно визивався, як у нас кажуть, «на працю»… запам’ятався чудовим командиром, який завжди турбувався про свій особовий склад бійців».
Наталія Христова.
________________
* Мальдер… чому такий позивний обрав собі цей незвичайний хлопець? Сьогодні ми можемо тільки припустити. Фокс Малдер та Дейна Скаллі – це легендарні спецагенти ФБР з культового американського науково-фантастичного серіалу «Цілком таємно» (The X–Files, 1993 рік). Згодом Малдер став головним героєм офіційних відеоігор, створених за мотивами цього серіалу.