Це справжня Людина з великої літери, з великим добрим серцем і відкритою душею, яка вболіває за інших. Я ще він дуже скромний. Так сталося, що його знає небагато миколаївців, але ті, хто знайомі з ним, дуже вдячні за його сподвижницьку роботу. Він дуже добре знає і розуміє потреби миколаївців. І, ніби Чип і Дейл з відомого мультсеріалу, завжди поспішає на допомогу.
Цей «знайомий незнайомець» – румунський волонтер Петру Іоан Габор (Petru Ioan Gabor), або як він представляється, просто Петру.
До нашої війни він володів невеличкою транспортною компанією в Румунії, здійснював міжнародні перевозки. Коли ворог напав на Україну, знайомий попросив вивезти біженців з Харківщини. З того все і почалося. Петру задіяв свій транспорт, спочатку, скільки було коштів, закуповував продукти, віз на Харківщину і Сумщину, а на зворотній дорозі забирав і вивозив людей в Одеську область, до Молдови та Румунії.
Коли закінчились власні кошти, задіяв всі знайомства, переконував всіх і кожного, що Україні треба допомагати, бо дуже добре бачив що тут за біда.
Вже понад чотири місяці, як він переключився на допомогу півдню України. І зокрема – Миколаєву. Він один з небагатьох іноземців-волонтерів, хто їде до нас, хоча це далеко і небезпечно. Іншим куди простіше довезти «гуманітарку» в Одесу.
Петру Габор допомогає військовим.
Але Петру не з боягузів і, як у нас кажуть, легких шляхів не шукає. Свою гуманітарну допомогу до Миколаєва він привозив вже 25 разів: військовим – амуніцію і продукти, а звичайним цивільним мешканцям міста – продукти і десятки тон води, особливо в ті весняні скрутні часи, коли місто опинилося взагалі без будь-якого централізованого водопостачання. Возить воду і дотепер, бо у міському водогоні вона технічна, солона та іржава, а питна вода зі нашвидкуруч пробитих у Миколаєві свердловин також не відрізняється високою якістю. Та що там вода – він доставляє навіть корм притулкам для тварин! Ось коли проявляється справжня людяність: поки одні в умовах війни кидають власних хатніх улюбленців, інші їм допомагають.
Питна вода – справжній скарб для Миколаєва.
Його телефон не змовкає ані в день, ані вночі. Окупанти розбомбили чиюсь оселю, треба когось вивезти на безпечну територію, а іншим – залишити запас їжі та корм для тварин. І все це – до нього. Або, наприклад, малюк дуже страждає, що дома залишився песик чи котик. Петру і на таке звернення відгукнеться, привезе малюку його пухнастий «скарб».
Дома на Петру з нетерпінням чекають дружина Дора і донька Сільвія. Але за всю теперішню українсько-російську війну, вдома він був лише два (!!!) рази, бо на поїздку треба витратити два дні, а їх у нього просто немає. Тричі виходили з ладу його машини, власні автівки вже непридатні для експлуатації. Але він наполегливо шукав спонсорів, купував іншу і знову їхав, – бо хто ж, як не він?!
З дружиною Дорою і донькою Сільвією.
Його знають на всіх блокпостах – від румунської прикордонної Ісакчі до нашого рідного Миколаєва. Дуже складно шукати спонсорів, які б погодились надавати продукти і кошти, сьогодні всім важко – західним країнам теж. Незважаючи на це, Петру виявляє справжні дива комунікації, веде перемовини з багатьма благодійними фондами, волонтерськими організаціями, друзями та знайомими. З керівниками деяких фондів він приїздив до Миколаєва, щоб показати, як тут важко живеться і якої невідкладної допомоги потребують миколаївці.
Миколаївці не залишаться у біді наодинці.
«ВН» вже не раз писав про приїзд гуманітарних місій: SOS ATTITUDE, громадської організації «Гуманні солідарні пожежники», Орлівського Центру гуманітарної допомоги. І маємо визнати очевидне: нашому місту і його мешканцям було б набагато складніше вижити, якби не такі відчайдухи і небайдужі люди, як Петру Габор. Ми повинні про них знати і розповідати іншим, бо вони теж роблять свій вагомий внесок в нашу невідворотну майбутню Перемогу.