123 бригада тероборони
Шлях «Боні» та ціна лідерства: від солдата до старшого лейтенанта
Богдан на псевдо «Боня» (хоча йому 38, він виглядає значно молодшим) – живий приклад того, як людяність та відповідальність перетворюють цивільну людину на ефективного фронтового командира. До лютого 2022 року його життя було далеким від армії: він працював у пенітенціарній службі, займаючись виконанням покарань не пов’язаних з позбавленням волі. Рішучий крок. Географія болю та втрат
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Богдан отримав наказ по службі – збирати справи та чекати вдома. Чотири дні просидів вдома, на п’ятий вирішив встати на захист родини: 28 лютого 2022 року він прийшов у ТрО, а вже наступного дня зайняв позиції на ВОПі, де відпрацював чотири місяці.
Його бойовий шлях простягнувся через найгарячіші точки: Харківщина, Дворічне, Андріївка, Курдюмівка, а також пекло Бахмутського напрямку (с. Ягідне, Червона Гора), де «Боня» отримав перше поранення. Його стрімке зростання на посадах (від солдата-стрільця до лейтенанта-командира зведеного підрозділу) було продиктовано виключно бойовою необхідністю та визнанням його лідерських якостей: стрілець (солдат); бойовий медик взводу (молодший сержант); старший бойовий медик роти (сержант); командир взводу (молодший лейтенант); командир зведеного підрозділу (лейтенант).Вогонь Бахмута: коли страшніше втрачати, ніж воювати
Найболючішою раною для «Боні» стала неможливість допомогти побратимам під час масового штурму ворога на обороні Шахтарська: «На той момент загинуло більше ніж половина управління роти. Тоді мені довелося взяти командування на себе. Найстрашніше для мене була неможливість допомогти ще живим хлопцям. Це була доба пекла, в якому треба було не тільки вижити, а й виконувати завдання». Саме в такі моменти проявляється справжня людяність командира. Незважаючи на шалений вогонь, який не давав навіть медикам під’їхати, Богдан докладав усіх зусиль для евакуації силами батальйону.
Сила братства
«Виходити будемо теж разом» Моменти повної самотності та відчаю під час боїв під Бахмутом перекреслив його побратим на псевдо «Мовчун». Коли «Боня» мав вийти з командного пункту, «Мовчун» не дозволив командиру залишитися наодинці: «Мовчун тоді сказав як відрізав: «Заходили разом, виходити будемо теж разом». Ця підтримка була неоцінною. Це те, що не дало зламатися». Згодом, після виснажливих боїв, Богдан отримав можливість поїхати на капітанські курси в Київ, де він зміг систематизувати знання, які пів року здобував ціною крові та бойового досвіду.
Традиція Командира: цінність поваги
Зараз, командуючи зведеним підрозділом, «Боня» будує колектив на довірі та повазі, а найбільшим викликом називає роботу з немотивованими бійцями. Він постійно пояснює: «Копаєш яму – копаєш її в першу чергу для себе, щоб зберегти своє життя». Але для своїх перевірених, надійних побратимів Богдан почав запроваджувати власну, дуже теплу традицію: «На дні народження я купую ножі й роблю на них іменні татуювання. Це маленький, але іменний подарунок, який сприймається бійцями особливо. Мені подобається, як вони радіють такому жесту. Це про повагу до виконаної роботи». Сьогодні, після виходу з Донецького напрямку, він формує новий, сильний колектив, сподіваючись, що військове братерство стане надійною опорою для кожного воїна не лише на фронті, а й у подальшому житті.
Ірина Воронцова.