В день пам’яті Дмитра Дмитровича Креміня згадую, як в нашій бібліотеці проходили його творчі вечори, презентувалася більшість книг («Літопис», «Синопсис», «Пектораль», «Полювання на дикого вепра», «Літній час», «Лампада над Синюхою» та ін.), а потім і вечори пам’яті.
Про це розповіла на фейсбуці фахівчиня Миколаївської наукової бібліотеки Марина Тасинкевич.
У 2020 р. Миколаївська ОУНБ започаткувала проєкт «Шануймо Поета: Дмитро Кремінь у пам’яті миколаївців». 2023 рік був оголошений Роком Дмитра Кременя: бібліотека провела Треті поетичні онлайн-читання «Слово і світ Дмитра Кременя», обласну акцію – поетичний акцент «Мелодія його життя», підготувала бібліографічний покажчик «Дмитро Дмитрович Кремінь: талант, в якому зійшлися гори і степи», що містить майже 2,5 тис. бібліографічних записів (я – як укладач).
У 2025 р. в журналі “Наука і суспільство” вийшла моя чергова стаття про Дмитра Кременя. Цього разу – “Образ Т. Г. Шевченка у творчості Д. Д. Кременя”.
Шевченківська тематика завжди надихала на творчість Дмитра Дмитровича – лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка (1999). Першим на шевченківську тему в творчості Д. Кременя звернув увагу у 2009 р. його син Тарас, названий на честь Т. Г. Шевченка. У своїй дослідницькій роботі (Металогічна рецепція Бога в ліриці Станіслава Місаковського і Дмитра Кременя. Наукові праці ЧДУ ім. П. Могили, Миколаїв, 2009, Т. 118, вип. 105, С. 22–26) він написав, що саме психологічний тиск на Дмитра Дмитровича зі сторони керівних органів та мовне питання підсилило «бажання [Д. Кременя] взяти слово Т. Шевченка за зброю, яке вже тоді гострилося до бою…».
І дійсно – постать Т. Г. Шевченка була взірцем для Дмитра Кременя на все його життя. Він звертався до його образу у своїх віршах, публіцистичних статтях. А ще -у своїй «Шевченківській промові» Дмитро Дмитрович сказав так: «Я щасливий уже тим, що не вчився в поетичній школі п’яного дяка, не шукав провіщення в хлипнівських малярів, не шукав перепустки на Парнас у земляків із циновими ґудзиками, хоча холод таємних канцелярій проймав і мене з юних літ, і від колискової землі мене відлучали замолоду. Так, не вбили, не розстріляли, не замучили, не потягли на панську стайню, та хіба Шевченко не мріяв про свободу за життя, а не про посмертну маску і посмертну харизму? Ще рано думати, що наше Берестечко, Полтава й Крути – позаду. І ми б загинули, якби не гинули, та й нам, та й мені просяяв удалині берег України-Атлантиди, яка підніметься з дна тоді, коли наші душі піднімуться з колін, а водою Дніпра змиємо з чола тавра, змахнемо порох і попіл спалених століть України. І буде син, і буде мати…».
10 березня 1976 р. в казанківській газеті вийшов перший вірш Дмитра Кременя, присвячений Шевченку – «Тарасова верба» (інша назва – «Вербовий шпіцрутен»), в якому автор за допомогою художнього образу описав роки заслання Т. Г. Шевченка. Поруч з віршем надрукований портрет Шевченка – малюнок, який зробив сам Дмитро Дмитрович – колишній учень студії образотворчого мистецтва Золтана Баконі при Ужгородському палаці піонерів . У 1978 р. цей вірш увійшов і до першої друкованої книги поезії Д. Кременя «Травнева арка».
У своїх творах Д. Кремінь називає Т. Шевченка «апостолом України», «великим поетом», «великим сином», «національним пророком», «іконою українства», «символом нашої надії», «духовним батьком цілої нації», «духом, генетичною нашою суттю» і стверджує, що «ми – народ Шевченка!»
Згадаємо і поетичну збірку «Пектораль» (1997), за яку Дмитро Кремінь був удостоєний Шевченківської премії (1999). Він писав: «У моїй поетичній збірці «Пектораль» – камертон гіркої Тарасової музи… І я впадаю у відчай безнадії на теперішніх «розпуттях велелюдних», і я крізь кривавий туман всепланетарного бойовища прозираю зачарований берег України, яка воскресне, бо інакше – жити не варт, писати не варт…»
Згадаємо! Як проходило нагородження Дмитра Кременя – Шевченківського лауреата читайте в новій книзі його сина Тараса Креміня “Шевченківські лауреати Миколаївщини” (Миколаїв, “Іліон”, 2026).