Народитися Стефанією у дев’яностих роках – це суцільний виклик. Бо серед Катерин, Анастасій, Наталь – ти з незрозумілим ім’ям, яке важко вимовити і запам’ятати. Так могли звати тільки чиюсь прабабусю, – пише Стефанія Чаплигіна у Facebook.
Це у тлумаченні імен – ім’я Стефанія означає «вінець», «діадема». А в реальності – це: «як, як тебе звати???», «хто, хто???»… І як наслідок – просто дають тобі «прізвиська».
У дитячому віці бути «Стефанією» – це сльози.
Пояснення дорослих, що це «гарне і рідкісне ім’я», «так звуть кіноактрис, співачок та моделей» – не працює. Постійне мамине «виростеш і зрозумієш», – викликало нерозуміння і бажання «вирости». Аби змінити ім’я…
У підлітковому віці Стефанія – це звикання до імені. Як власне, так і оточуючих. Нові друзі записують твоє ім’я на руці або в блокноті (щоб запам’ятати). Старі – переходять з прізвиська на «Стєша». Дитяча жорстокість змінюється на примирення.
Юнацтво для Стефанії – прийняття. Оточуючий світ звик. Ти починаєш дізнаватися, що дійсно, є відомі особистості з таким ім’ям. Що навіть принцесу Монако «нагородили» таким іменем. Значить, і ти впораєшся з таким «подарунком».
Молодість – це коли «виросла і зрозуміла». Зрозуміла, що, дійсно, гарне і рідкісне ім’я. Що, навіть Леді Гагу звати Стефанією.
У будь-якому колективі чи компанії – ти єдина (бо Стефанія!). Дорослі – запам’ятовують ім’я з першого разу. Чоловіки – не забувають. І тільки діти можуть назвати то «Стефанівною», то «О! Малювання йде».
Сьогодні бути Стефанією – це гордість. Гордість за своє ім’я, свою країну та за пісню «Стефанія, мамо», яка принесла нам славу на весь світ та перемогу. Стала гімном нашої незламності, нескореності, сміливості.