Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»: 82 роки – політ нормальний

"Укроборонпром" – заради Миколаєва та України

7:00

Откройте «Вечерний Николаев» в Google News и  Телеграм-канале

29 вересня виповнюється 82 роки державному підприємству «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП». За десятиліття свого існування це підприємство, яке спеціалізується на ремонті і обслуговуванні авіаційної техніки, створило потужну виробничу базу, а його колектив набув величезного досвіду. Протягом десятиліть фахівці нашого авіаремонтного заводу освоїли капітальний ремонт різних типів літаків та авіаційних двигунів.

Історія Миколаївського авіаремонтного підприємства почалася в далекому 1939 році, коли в Миколаєві при училищі пілотів «Главсевморпути», яке незабаром стало Військово-морським авіаційним училищем ім. Сиґізмунда Леваневського була відкрита стаціонарна авіаремонтна майстерня. Наказ №5 начальника авіації робітничо-селянського Військово-Морського Флоту від 29 вересня 1939 року «Про введення паспортів для авіаремонтних майстерень» і поклав початок існуванню ДП «НАРП». Першими літаками, які обслуговували миколаївські авіаремонтники, стали фанерні У-2, Р-5, МБР-2, Р-6 і Р-10, а першими типами двигунів — М-11, М-17 і М-22.
Незабаром після початку Великої Вітчизняної війни підприємство довелося евакуювати в глибокий тил. Тоді миколаївські авіамайстерні тимчасово розташували на залізничній станції Безенчук в Куйбишевській області (нині – Самарська область Російської Федерації). Там евакуйовані фахівці займалися ремонтом літаків Р-10 і Пе-2, Ут-2 та авіаційних двигунів М-17, М-11, М-100, М-105. Вже восени 1944 року підприємство перебазувалося в село Степанівка Херсонської області. Тут виконувались ремонти літаків ІЛ-4, Ту-2 і ПО-2, а також авіадвигунів АШ-82 і АШ-88Б. У 1947 році авіаремонтні майстерні були перейменовані в 793-тю авіаремонтну базу (в/ч 69223), а двома роками пізніше слідом за перебазуванням до Миколаєва ВМАУ ім. Леваневського влаштувалися на новому місці дислокації — в районі станції «Кульбакино» під Миколаєвом. Загальний штат авіарембази тоді становив близько 400 осіб, в тому числі 250 військовослужбовців. З цього моменту в історії структури, орієнтованої на обслуговування льотної техніки морської авіації ВМФ СРСР, відкрилася нова сторінка, пов’язана з розвитком мікрорайону Кульбакине, який став невід’ємною складовою частиною Миколаєва.
Переломним періодом в історії заводу можна вважати період кінця 50-х — початку 60-х рр., коли почалося освоєння ремонту нового покоління могутніх реактивних літаків Ту-16 і двигунів РД-3М-500. 17 лютого 1960 року 793 авіарембаза реформована в 328 авіаремонтний завод (АРЗ) (в/ч 69223) з підпорядкуванням його начальнику 33 навчального центру авіації ВМФ СРСР. В цей же час стартувало будівництво потужної виробничої бази і житлового масиву в Кульбакиному. На території самого підприємства було введено в дію величезний ангар – справжнє серце заводу – і гальванічний цех. До цього основні роботи на літаках виконувалися прямо на вулиці – і взимку, і влітку.
У 1965 році завод відвідав тодішній головком ВМФ адмірал флоту СРСР Сергій Горшков. Він поставив перед колективом завдання освоєння ремонту морських газотурбінних установок для військових кораблів. Не знижуючи темпів ремонту авіаційної техніки, завод паралельно освоїв ремонт першого морського двигуна – Д-2, підготував виробництво і навчив необхідних фахівців. З середини 60-х рр. підприємство приступає до ремонту морських газотурбінних установок, а в 1972 році тут освоюють ремонт літаків Ту-95. З розвитком виробництва і нарощуванням потужностей миколаївські авіаремонтники набувають великий досвід по ремонту літаків Ту-95, Ту-142, а з 1978 року починають поступове освоєння ремонту літаків третього покоління — ракетоносців Ту-22М. Миколаївський авіаремонтний завод стає провідним в системі ремонтних підприємств авіації ВМФ СРСР. З жовтня 1985 року 328 АРЗ (в/ч 69223) було перепідпорядковано Головнокомандувачу ВМФ СРСР.
Окрім основної спеціалізації, з 1988 року завод розпочав випуск товарів народного споживання, таких як шафи стерилізаційні «АС-80Ш1», «АС-80Ш2», електродуховки, гумові човни «Чайка-2М», «Язь-1», «Язь-2», системи дистанційного керування телевізором «СДУ-15», механізми затримки телевізору, сітка Рабиця, електрозапальниці, блоки живлення для комп’ютерів, меблі, кіоски.
На заводі досі з вдячністю згадують начальників тих років – Михайла Пархоменка, Льва Блейхера, Олексія Карліна, Едуарда Трофимова, Олега Стряупіса і Олександра Нечаєва. Особливо варто відзначити Олександра Нечаєва – талановитого інженера, який керував заводом, жертвуючи своїми силами і здоров’ям, у важкі 90-ті рр. зумів зберегти виробничий профіль «НАРПу» і кістяк колективу. І сьогодні, на пенсії, він не забуває про рідне підприємство, в курсі всіх його проблем та здобутків.
У 50-ті — 80-ті роки завод ріс стрімкими темпами. Загальна площа належних йому будівель з початку 60-х до початку 80-х рр. збільшилася в 5,5 раз, по сусідству був побудований великий житловий масив із супутньою соціальної інфраструктурою. У 80-ті рр. підприємство, тепер уже підпорядковане Головнокомандувачу ВМФ СРСР, займалося ремонтом літаків, двигунів, допоміжних силових установок, різного авіаційного обладнання, а також морських газотурбінних установок в кооперації з ВО «Зоря» і СПБ «Машпроект». На той період базовими для заводу були ракетоносці Ту-22 і літаки дальньої протичовнової авіації Ту-142 різних модифікацій. Підприємство, що обслуговувало всі чотири флоти ВМФ СРСР, мало сучасне технологічне оснащення і кваліфікований персонал. Для доставки в ремонт суднових газових турбін використовувався залізничний транспорт. Загальна чисельність персоналу перевищувала 3 тис. осіб. Люди працювали із задоволенням і великим інтересом, повністю віддаючись улюбленій справі, удосконалюючи технології і оснащення, активно беручи участь в раціоналізаторському русі.
Завдяки майстерності та професіоналізму колективу, заводу вдавалося вирішувати складні технічні завдання. Інколи прийняті рішення були вельми оригінальними і разом з тим нескладними для втілення в життя. Таких прикладів можна навести дуже багато.
У 1992 р Миколаївський авіаремонтний завод входить в структуру ремонтної мережі ВПС України. 4 вересня 1992 року військовослужбовці частини прийняли Присягу на вірність народу України. Поряд з обслуговуванням Ту-16 і Ту-22 підприємство в 1993 році переорієнтується на обслуговування абсолютно нової для нього моделі – літака Су-24 всіх модифікацій (фронтовий бомбардувальник, розвідник та ін.). Перший Су-24 піднявся в повітря в жовтні 1993 р., через рік після початку роботи заводу з цим типом авіаційної техніки. З тих пір тут відремонтували багато десятків таких машин для Повітряних Сил України та ВПС інших країн. 13 листопада 1996 р. найменування 328 АРЗ (в/ч69223) замінено на Державне підприємство «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (в/ч А-4475).
З розвалом Радянського Союзу, ліквідацією в Україні літаків далекої бомбардувальної авіації, різким скороченням фінансування вітчизняної армії і ускладненням відносин з Росією, завод потрапив у скрутне становище, до якого, на жаль, додалася загальнодержавна економічна криза. У такій непростій ситуації керівництво підпри-ємства зробило колосальні зусилля для виходу на ринок ремонту та обслуговування цивільної авіатехніки України, країн ближнього і далекого зарубіжжя. Були освоєні ремонт двигунів, обладнання та всієї технічно складної начинки транспортних літаків Іл-76 різних модифікацій, їх техобслуговування і регламентні роботи, що продовжують ресурс і термін служби. Також довелося освоїти ремонт обладнання різних модифікацій літаків — «Іл», «Як», «Ан», «Ту», двигунів НК-8-2У, Д-30КП, АІ-8, ТА-6А. Освоєння нових типів військових і цивільних літаків, двигунів і газотурбінних установок, вихід на міжнародний ринок дозволили зберегти підприємство, зміцнити його позиції. За підсумками 1994 року заводу присвоїли звання «Краще авіаремонтне підприємство ВПС України», а з 1996 року він отримав нове найменування — «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП».
Найважчим для підприємства виявився період другої половини 90-х рр. Кількість персоналу на «НАРПі» скоротилася в рази, борги із зарплатні сягали 11 місяців. У той час деякі підприємства аналогічного профілю на просторах СНД взагалі припинили існування. Але «НАРП» встояв. Визначивши ємність ринку авіаремонтних послуг по різних типах машин, тут зуміли обрати вірну стратегію виживання і розвитку. Підприємство почало активно виконувати не тільки вітчизняні, але й закордонні військові замовлення, а також працювати з цивільної тематики. Найменування в/частини А-4475 змінено на ДП МОУ «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» на початку 1998 року.
В 1999-2000 рр. – тут був сконструйований перший в Україні сертифікований надлегкий літальний апарат “НАРП-1”, а з 2001 року розпочалося його виготовлення. Загалом на заводі було виготовлено 22 таких літака. Конструктором цієї майже невагомої машини є Георгій Кузнєцов, колишній корабел, випускник Миколаївського кораблебудівного інституту.
«НАРП-1» використовується для навчально-тренувальних цілей та як літак сільгоспавіації. Також його можна застосовувати для патрулювання водних і лісових масивів. Він бере на борт двох людей, здатний нести ємність для авіаційних сільгоспробіт вагою 150 кілограмів, проводити в повітрі до трьох годин, а його швидкість в польоті складає 180 кілометрів на годину. Машині потрібна злітна дистанція не більше 250 метрів, а реальна довжина розбігу складає лише 70-80 метрів. «НАРП-1» надійний, відрізняється високим ступенем захисту екіпажу від попадання під вплив розпилюваних отрутохімікатів, має дозвіл на експлуатацію від санітарних служб. В різні роки він використовувався в Україні, Казахстані, Молдові та Білорусі. Зараз за допомогою літаків «НАРП-1» обробляють сільгоспугіддя та проводять початкове навчання курсантів-пілотів.
В 2005 році на підприємстві освоєно ремонт допоміжних силових установок ТГ-16М, з 2007 р. – уніфікованих підвісних агрегатів заправки (УПАЗ), а з 2008 р. – допоміжних силових установок ТА-8В.
За розпорядженням Кабінету Міністрів України у 2006 році на території заводу був відкритий пункт пропуску через державний кордон, що дозволило приймати і відправляти літаки із-за кордону, які прибувають для ремонту та технічного обслуговування на аеродром базування підприємства “Кульбакине”.
З 2006 року ДП «НАРП» входить до складу Державного господарчого об’єднання концерну «Авіавоєнремонт», а з листопаду 2011 року увійшло до складу державного концерну «Укроборонпром».
Підприємство займалось ремонтом і подовженням ресурсу Су-24 різних модифікацій для замовників з Білорусі та Азербайджану. Що стосується військово-транспортної та цивільної авіації, особливе місце тут належить Іл-76. Цей літак активно використовується Україною та іншими країнами, бере участь в забезпеченні гуманітарних програм ООН. Підприємство займається ремонтом Іл-76 та Іл-78 (авіаційний паливозаправник для дозаправки літаків у повітрі) для Пакистану та Китаю.
Великий досвід, професіоналізм персоналу, наявність дозволу на виконання міжнародних польотів з аеродрому базування підприємства, замкнутий технологічний цикл відновлювальних робіт, точне виконання вимог Держстандарту і технічної документації, застосування сучасного обладнання та контрольно- повірочної апаратури, а також довгострокові контракти з заводами – виробниками ремонтних комплектів і запасних частин забезпечують високу якість ремонту і дають можливість виконувати замовлення на рівні світових стандартів.
Адміністрація ДП «НАРП» не втрачає часу дарма і працює на перспективу. Система якості підприємства сертифікована за стандартами ISO, ведеться пошук нових ринків збуту, зміцнюється штат, впроваджується нове обладнання, удосконалюються технології. Дружний колектив заводу впевнений, що попереду «НАРП» чекають кращі часи.

ВIКТОР КИРНИЦЬКИЙ: «ЗАМОВНИКИ НАМ ДОВIРЯЮТЬ,
I ЦЕ ГОЛОВНЕ!»

Коротка довідка «ВН». Віктор Пилипович Кирницький. Народився в 1959 році в Молдові. У 1980 році закінчив Кирсанівське авіаційне технічне училище, отримав спеціальність «технік-механік з експлуатації літаків і двигунів». 26 років відслужив в лавах Збройних Сил, де пройшов шлях від авіатехніка до заступника командира по інженерно-авіаційній частині. Служив в Бердянську, Миколаєві. Під час служби закінчив також Київський інститут цивільної авіації (нині — Національний авіаційний університет). Вийшов у відставку в званні підполковника, але зв’язок з авіацією не втратив. Працював в «Українській авіаційній компанії» провідним інженером з утилізації авіатехніки, пізніше був запрошений на «НАРП» на посаду начальника виробництва. На початку 2014 року за пропозицією керівництва державного концерну «Укроборонпром» очолив підприємство.

– Віктор Пилипович, з чого понад сім років тому починалася ваша робота як нового директора підприємства?
– Коли мене призначили, «НАРП» фактично жив ще в радянському минулому. Я маю на увазі матеріально-технічну базу, організацію роботи, умови праці. Довелося терміново вникати в усі сфери діяльності підприємства, розбиратися в найрізноманітніших питаннях. Перше, з чим зіткнувся, – це борг із зарплати, що становив близько трьох місяців. А ще – протікали дахи в усіх цехах. Я почав підбирати собі команду, в основному із співробітників «НАРПу». Ми повністю оновили цехи, відремонтували дахи. Тепер на робочих місцях світло, тепло і затишно.
У березні 2014 року мені пощастило закрити борги по зарплаті, з тих пір вона виплачується точно в строк і в повному обсязі. Тоді як раз у нас було замовлення на три літаки Іл-78 з Китаю, але більша частина бюджету за цим замовленням була витрачена незрозуміло на що. В мене була жорстка і важка розмова з керівництвом «Укрспецекспорту». Нас звинувачували в тому, що попередники брали гроші, але не давали результату. Я дав слово виправити ситуацію. Першу з трьох машин ми облітали вже у вересні, і вона пішла до замовника в КНР. Почалася планомірна робота, ми стали розвиватися.
Що ще допомогло, так це замовлення від Міноборони. Попередні десять років у нас не було жодного замовлення по цій лінії. А тут пішло відновлення фронтових бомбардувальників Су-24 і розвідників Су-24МР. У 2014 році в Миргороді наші фахівці в польових умовах усували бойові пошкодження Су-24 і придбали унікальний досвід, якого раніше не було.
Але, все ж таки, найбільше виручали інозамовлення, оскільки замовлення Міністерства оборони були із мінімальною рентабельністю – фактично ми допомагали країні, економлячи бюджет військового відомства. А ось заробляли на іноземцях, там контракти були набагато вигіднішими і дозволяли працювати на перспективу. Завдяки цій співпраці ми напрацювали позитивний імідж за кордоном. Іноземці знають, що у нас є необхідні сертифікати, є дуже високий рівень контролю якості, та й взагалі сувора багаторівнева система контролю виконання всіх виробничих операцій. Ми ж маємо справу з авіатехнікою і повинні забезпечувати її надійну, безпечну експлуатацію.
Побачивши нас, як кажуть, у справі, китайці додатково уклали контракт на ремонт УПАЗ (уніфікованих підвісних агрегатів заправки), які окремо кріпляться на пілони літака-заправника. За рахунок цього замовлення зуміли заробити і почати реорганізацію виробництва.
Ми придбали сучасний токарний верстат з цифровим програмним управлінням, прекрасну машину для лазерної різки металу за заздалегідь заданою програмою, інше обладнання.

– А як в плані комфортних виробничих і побутових умов? Все обмежилося ремонтом дахів?
– Звичайно ж, ні! Дахи – це був тільки початок. Ми зуміли вирішити застарілу проблему з опаленням, побудувавши дві високоефективні котельні, що працюють на трісці, дровах і пелетах. Раніше у нас були величезні тепловтрати, в осінньо-зимовий період люди на робочих місцях перебували у верхньому одязі. А тепер всі приміщення надійно опалюються, працювати в теплі і затишку нам набагато приємніше, та й на лікарняні стали ходити рідше. Територія підприємства велика – 92 гектара, частина її поросла деревами. Ми зрізуємо сухостій і аварійні дерева, переробляємо в тріску та пускаємо її на опалення. Ще частину палива закуповуємо на стороні. У підсумку витрати на опалення у нас в 5-6 разів менше, ніж раніше. Обидві котельні себе вже давно окупили.
Також ми провели утеплення будівель, заміну вікон. Старі вікна просто вивалювалися з віконних отворів.
Але і про виробничу базу не забували. Придбали сучасні підйомники, що дозволяють добиратися до високо розташованих частин елементів планера, самі зробили багато наземного обладнання. Працювати стало зручніше і безпечніше.
Виконано багато роботи в рамках програми імпортозаміщення. Скажімо, ділянка гумотехнічних виробів сьогодні на 90% випускає всі прокладки, ущільнювачі, патрубки, профілі, які використовуються на літаках, що ремонтуються. А раніше все це везли з Росії, і це був шалений дефіцит. Сьогодні працюємо з багатьма українськими партнерами, налагоджена тісна кооперація з іншими підприємствами, що входять до складу «Укроборонпрому».
Модернізовано випробувальний стенд для УПАЗ. Зі старого аналогового ми перейшли на сучасне цифрове контрольно-вимірювальне обладнання. Тепер всі параметри випробувань – швидкість перетікання палива, обороти, відкриття стулок та інші параметри можна записати на флеш-карту або передати по комп’ютерній мережі. Плюс похибки у цифрових приладів мінімальні в порівнянні з попередніми. Нашим стендом зацікавилися іноземці. В даний момент ведуться переговори про встановлення аналогічного стенду в Пакистані. Наші підрядники по стенду – херсонська компанія «Південьпромтехмонтаж» – це фахівці найвищого рівня з гідравліки та електроніки.
Зараз модернізується стенд для випробування двигунів. «НАРП» ремонтує двигуни для Іл-76 та Іл-78, а також допоміжні силові установки для цих літаків та для Ан-72. Плануємо освоїти ремонт допоміжних силових установок на Ан-124 «Руслан» і вже до початку наступного року отримати відповідний сертифікат.
– Зараз йдеться про стару радянську авіаційну техніку. Але нескінченно її ремонтувати неможливо. Рано чи пізно вона повністю відпрацює свій ресурс. Чим ви будете займатися тоді?
– Ви поставили дуже правильне запитання. Ще п’ять-сім, ну, нехай десять років, і всі можливі терміни експлуатації цих літаків закінчаться. Ми це розуміємо, тому хочемо підготувати необхідну технічну базу і пройти сертифікацію для ремонту і технічного обслуговування літаків західного виробництва – «Боїнг» та «Ейрбас». З цією метою сертифікується Кульбакинський аеродром, де ми є такими ж експлуатантами, як і військова частина, запрошуються інспектори «Державіаслужби», щоб перевірити наявність і стан аеродромного устаткування, рятувальної служби, метеослужби, керівництва польотів. Ми зможемо приймати західні літаки на смугу першого класу довжиною 3,2 кілометри, буксирувати їх на підприємство і ставити в ангар на ремонт. Також необхідно навчання фахівців, придбання контрольно-перевірочної апаратури.
Для нас це перспективний ринок. Сьогодні багато таких літаків купують, беруть в лізинг. І перше, що треба вирішити – потрібно міняти ліврею, тобто повністю знімати фарбу з фюзеляжу і наносити нову, з логотипом компанії, корпоративною символікою. А згідно з вимогами ІКАО – Міжнародної організації цивільної авіації – все це потрібно робити виключно в ангарах закритого типу. У нас є два недобудованих ангари, один з них, куди підведені комунікації, замість залізобетону ми, використовуючи старий, але міцний металевий каркас, покриємо сучасними сендвіч-панелями, добудуємо і будемо використовувати його під літаки такого типу.
Розраховуємо після корпоратизації «Укроборонпрому» знайти інвестора під цей масштабний і перспективний проект. Уже є попередні напрацювання, рамковий договір з «Рухавіа». В принципі ми вже можемо виконувати певні види робіт, які не потребують окремої сертифікації – зняття фарби і фарбування, зняття та промивання фільтрів, здійснювати неруйнівні види контролю – рентгеном, ультразвуком, порошковим методом і т.п.
– Відчувається, що ви мислите стратегічно, заглядаєте за горизонт, оцінюєте перспективи. Словом, підприємству з керівником відверто пощастило. До речі, коли вас призначили, завод був збитковим?
– Саме так. На прибуток ми вийшли наприкінці 2014 року, і з тих пір працюємо тільки з прибутком. Залучали замовників з Алжиру, Пакистану, Китаю. Зараз чекаємо на літаки Іл-76 з Індії. З іноземними замовниками працюємо не безпосередньо, а через «Укрспецекспорт» та інші спеціалізовані організації, бо такі вимоги законодавства. Замовники нам довіряють, і це головне!
– Якщо ви думаєте про майбутнє, то, напевно, залучаєте на підприємство молодь…
– Звісно, що залучаємо. Тим більше, що за минулі сім років роботи додалося, кількість співробітників підприємства збільшилася з 600 до 637 чоловік. Наші люди працюють не тільки на самому заводі, а й у складі гарантійних груп в спецвідрядженнях за кордоном.
Середня зарплата у нас – близько 14 тис. грн. Молодий фахівець отримує близько 10 тис. гривень на руки. Потім, з підвищенням кваліфікації, зарплата поступово зростає. З урахуванням специфіки підприємства, для нас кожен фахівець – штучний товар, до кожного застосовується індивідуальний підхід. Є у нас випускники Національного університету кораблебудування, наприклад, фахівці з двигунів, є випускники середніх спеціальних навчальних закладів технічного напрямку. Вони повною мірою користуються тим же соціальним пакетом, що і всі співробітники підприємства.
– Що чекає завод у майбутньому?
– Про плани ремонту авіатехніки західного виробництва я вже розповів. Але справа ще й у тому, що Верховна Рада прийняла постанову №3822, що передбачає створення на базі «Укроборонпрому» холдингів, куди будуть входити підприємства концерну за певними напрямами. Ми, судячи з усього, разом з іншими авіаремонтними, бронетанковими та ще деякими підприємствами увійдемо до складу холдингу «Оборонні системи України».
Підприємства отримають більше самостійності, більше можливостей, наприклад, залучати інвесторів, здавати площі в оренду. Потенційно ми зможемо більш ефективно використовувати існуючі можливості, більш динамічно розвиватися, освоювати нові напрямки діяльності, заробляти більше грошей, створювати нові робочі місця.
Я радий, що моїх підлеглих по-справжньому цінують – і держава, і місцева влада. До тридцятиріччя Незалежності України згідно з Указом Президента заступника начальника цеху №3 — начальника гальванічної дільниці Олександра Черватюка нагороджено медаллю «За доблесть і звитягу», а наш знаний конструктор Георгій Кузнєцов отримав почесну відзнаку «За заслуги перед Миколаївщиною».
Завдяки прийнятим рішенням Президента України В.О.Зеленського авіаційна галузь почала відроджуватися та розвиватися. Трудовий колектив підприємства вдячний керівництву держави за підтримку галузі.
На закінчення, напередодні дня підприємства я хочу привітати всіх «нарпівців», членів їхніх родин, наших ветеранів. Щастя вам, добра і мирного неба над головою!
Бесіду вів Станіслав Козлов.

 

Олександр Нєчаєв,
директор підприємства
у 1992 — 2004 рр.:
— Нам довелося пережити скрутні роки, і особисто я радий, що сьогодні ситуація значною мірою покращується, завод розвивається, люди вчасно отримують гідну зарплатню, вирішуються соціальні питання. Я бачу, що підприємство у надійних руках. Так тримати! Всіх заводчан, всіх, хто так чи інакше причетний до ДП «НАРП», – зі святом!

Георгій Кузнєцов, конструктор, у минулому – головний конструктор літака «НАРП-1»:
— «НАРП-1» став першим в Україні надлегким літальним апаратом, який успішно пройшов сертифікацію. А розробляли ми цей миколаївський літак, оскільки наприкінці 90-х років залишилися майже без роботи. Тому вивчили потенційний ринок збуту, зайнялися проєктуванням, потім – практичним виготовленням машини для навчально-тренувальних цілей та обробки полів з повітря.
Це літак, який не впадає у штопор, може відмінно планувати та сідати з вимкнутим двигуном. До речі, на ньому встановлено надійний австрійський двигун «ROTEX» потужністю в сотню кінських сил. Тільки на нашій базі, у Миколаєві, на цьому літаку пройшло навчання понад 600 курсантів з України та інших країн.
Наразі мені дуже приємно, що обласна влада пригадала мене та нагородила почесною відзнакою «За заслуги перед Миколаївщиною». Велика подяка за це!

Андрій Стебновський, начальник складального цеху:
– Напередодні нашого свята – дня народження заводу, хочу наголосити на тому, що Миколаїв – не тільки місто корабелів, але ще й місто авіаторів. Дивіться самі: у нас є цивільний аеропорт, військовий аеродром, дві авіаційні бригади, авіаремонтне підприємство. Це велике надбання, яким треба розпоряджатися дуже обмірковано, ефективно і, як то кажучи, влучно. Користуючись нагодою, вітаю всіх своїх колег з датою заснування підприємства. Бажаю всім міцного здоров’я, душевного затишку та чималих статків.

Іван Муліка, працівник підприємства, в минулому – заступник директора ДП «НАРП»:
— Я працюю тут з 90-х років. За цей час змінилося п’ять директорів. Найкращі з них – це Олександр Семенович Нєчаєв та Віктор Пилипович Кирницький. Попередником Кирницького був такий собі Лікаренко, якого привели сюди люди Януковича, що само по собі вже виглядає як вирок. За його часів на простих людей ніхто не дивився, завдання було лише одне – набити кишені. І це не голослівно, потім проводилося розслідування, є відповідні висновки експертиз. Саме у ті часи почалися затримки зарплати, гроші зникали невідомо куди, були відкриті певні кримінальні провадження, суди і все таке.
Ми не хочемо, щоб це повторилося знову, але цього Лікаренка нібито намагалися повернути на підприємство. Ми, майже увесь колектив «НАРПу», звернулися до Президента України Володимира Зеленського, який нещадно бореться з корупцією. Врешті-решт все владналося, Кирницькому продовжили контракт, ми можемо працювати нормально. Бо атмосфера невпевненості у завтрашньому дні до цього заважала нам повноцінно працювати. Сподіваюсь, будемо розвиватися і далі, бо Кирницький – це людина на своєму місці.

Галина Балюк,
голова первинної профспілкової організації ДП «НАРП»:
— Для людей на підприємстві сьогодні робиться дуже багато. У нас працює власна база відпочинку на морському узбережжі біля села Рибаківка, куди працівники «НАРПу» їздять на оздоровлення за пільговою ціною. Матеріальна допомога надається при лікуванні на стаціонарі, операціях, ювілейних датах, народженні дитини тощо. Також допомога надається ветеранам підприємства.
У нас є гарна їдальня, побутові приміщення, де люди можуть переодягнутися, вмитися, прийняти їжу. Є медпункт, де роблять ін’єкції, фізіотерапевтичний кабінет з різноманітним обладнанням. Є спортзал, спортмайданчики на території підприємства, є де пограти у теніс, волейбол, міні-футбол. А взимку ми ще орендуємо спортзал у тепер вже міського спорткомплексу «Зоря». Маємо власну спортивну команду, приймаємо участь у спартакіадах, змаганнях на честь загиблих воїнів АТО/ООС, займаємо призові місця.

Олексій Клімов, монтажник радіоелектронного обладнання 6 розряду:
— Працюю на ДП «НАРП» з 1977 року, за минулі десятиліття бачив тут будь-що і найкращі роки, і роки суцільної кризи. Але зараз – все добре, підприємство працює з прибутком, є стабільна робота, ми маємо багато іноземних заказів. Ось зараз, наприклад, виконуємо ремонт з подовження льотного ресурсу повітряного паливозаправника Іл-78 для збройних сил Пакистану. Дуже цікаво спілкуватися з його екіпажем – офіцерами ВПС цієї країни. Раніше працювали з китайцями, білорусами, азербайджанцями. Сподіваюсь, вони до нас ще повернуться.
А ще така маленька «дрібничка»: щоквартально ми отримуємо премію. Раніше такого не було. Це нас дисциплінує і мотивує працювати ще краще.

Валентин Горбань, голова ради ветеранів ДП «НАРП»:
— Завдяки нашому директору Віктору Пилиповичу Кирницькому, завод став економічно успішним і спроможним забезпечувати високі соціальні стандарти працівникам. Проведені ремонти будівель, приміщень, значно покращились побутові умови, придбані нові верстати, технологічне оснащення. Зарплата виплачується вчасно та в повному обсязі.
Звісно, в таких умовах і ветеранськими справами займатися не так важко. Ми допомагаємо ветеранам підприємства, у разі крайньої необхідності можемо підтримати матеріально. Проводимо велику військово-патріотичну роботу. До речі, у нас зібрано багато матеріалів по історії підприємства, оформлені відповідні стенди. З часом збираємось навіть відкрити заводський музей. А що, нам насправді є чим пишатися!