Росія знищує природу Чорноморського регіону

Повномасштабне вторгнення Росії завдало колосальної шкоди не лише людям та інфраструктурі України, а й її природі. Під ударом опинилися унікальні морські екосистеми Азовського та Чорного морів — ті самі акваторії, що є помешканням для осетрів, дельфінів і незліченних видів риб. Про те, як вчені фіксують і оцінюють збитки, і чи є шанси на відновлення екосистем на запитання журналіста газети «Світ» відповідає заступник директора з наукової роботи Інституту морської біології НАН України доктор біологічних наук Віктор ДЕМЧЕНКО.

— Напевно, найдраматичніша доля спіткала заказник «Острів Зміїний». Там кілька років тривали активні бойові дії — вибухи, підрив мін, затоплення кораблів та безпілотних апаратів. Усе це супроводжувалося й прямим забрудненням акваторії, і знищенням цінних природних комплексів. Можна сказати, що цей острів став символом воєнної екологічної катастрофи в Чорному морі.

Серед інших об’єктів, що також дуже постраждали, — національний парк «Білобережжя Святослава», Дунайський та Чорноморський біосферні заповідники. Там також відбулися активні бойові дії, сталися аварії та надзвичайні ситуації. Загалом, за нашими оцінками, понад 466 тисяч гектарів морських акваторій опинилися під воєнним впливом. Це величезна цифра.

— А що відбувається з окупованими природоохоронними територіями?

— Тут ситуація дуже тривожна: ми фактично не маємо туди доступу для моніторингу. Під окупацією нині — 272 тисячі гектарів природоохоронних територій. Це переважно Азовський регіон, АР Крим та частина Херсонщини. Серед них — Приазовський та Азово-Сиваський національні природні парки, парк «Меотида». У Чорноморському регіоні окуповані акваторії національних парків «Джарилгацький», «Білобережжя Святослава», Чорноморського біосферного заповідника.

Що відбувається там зараз? По суті, повна деградація системи управління. Природоохоронний статус територій знівельовано, режим охорони змінено або взагалі скасовано. Природні ресурси використовуються безконтрольно. Якість води погіршується через аварії та воєнні дії. І головне — там взагалі немає наукового супроводу.

Яскравий приклад — гідрологічний заказник «Молочний лиман» у межах Приазовського національного природного парку. Вже зараз підтверджено, що там функціонує військовий полігон окупаційних військ. Не підтримується оптимальний рівень з’єднання лиману з морем. Схожа ситуація з НПП «Джарилгацький» — там є факти трансформації гідрологічного режиму затоки, що безпосередньо впливає на її екологічний стан.

— Ми в Інституті морської біології розробили власну класифікацію воєнних впливів на морські екосистеми. Вона поділяється на дві основні категорії: прямі та опосередковані впливи.

Прямі — це все те, що відбувається безпосередньо: вибухи, бойові дії, пошкодження цивільної інфраструктури, розмінування, функціонування військових полігонів. Вони мають переважно локальний характер.

Але, як не парадоксально, значно більшу загрозу в довгостроковій перспективі несуть саме опосередковані впливи. Це вторинне забруднення, зміна типу використання морських акваторій, зниження екологічних стандартів та державного контролю, економічні втрати. Їхня особливість полягає в накопичувальному ефекті. Вплив не зупиняється після закінчення бойових дій — він накопичується і зростає з часом. У результаті страждають величезні площі, і відновлення може тривати десятиліттями.

— Чи є серед усього цього якісь позитивні зміни?

— Є, і це дуже важливий момент. Після анексії Криму у 2014 році значно скоротилося рибогосподарське використання низки акваторій у центральній частині північно-західного Чорного моря. Ці зони були важливими нагульними територіями для осетрових. І ось що сталося далі: обмеження вилову сприяло відновленню популяцій осетра, севрюги, білуги.

Якщо раніше, за нашими науковими обліками, ми реєстрували 10–15 дорослих особин на рік, які мігрували на нерест у Дунай, то у 2024–2025 роках ці показники зросли до понад 40 особин на рік. Це дуже значущий показник. Окрім того, в 2025 році дорослих особин осетрових відзначали навіть у пониззі Дніпра в районі Запоріжжя. Природа, якщо їй не заважати, відновлюється. Але ми не можемо дозволити собі чекати, поки закінчиться війна. Потрібно діяти вже зараз.

— Система в Україні доволі розвинена, і до початку повномасштабної агресії наша країна займала лідируючу позицію у Чорноморському регіоні за площею природоохоронних територій. Найбільша з них — заказник «Філофорне поле Зернова». Плюс значна кількість національних природних парків та заповідників вздовж узбережжя. В інших країнах Чорноморського басейну відповідні показники значно менші.

Загалом система охорони складається з трьох груп. Перша — це власне природно-заповідний фонд, який регулюється відповідним законом України. Друга — Смарагдова мережа в рамках Бернської конвенції. Третя — водно-болотні угіддя, які охороняються за Рамсарською конвенцією. Разом вони утворюють комплексну систему, але ця система зараз перебуває під безпрецедентним тиском.

Якщо говорити про Смарагдову мережу, то з 38 об’єктів у Азово-Чорноморському регіоні 11 розташовані в зоні бойових дій, а 27 — окуповані. Серед водно-болотних угідь цього регіону окуповано 10, ще 7 перебувають у зоні бойових дій. Фактично вся мережа, яку ми будували десятиліттями, опинилася під загрозою.

— Але ж є ще й проблеми до і поза війною?

— Безумовно. Навіть без урахування воєнного чинника система управління морськими природоохоронними територіями мала серйозні вади. По-перше, це інституційна та правова фрагментарність. Різні відомства, різні регулятори, відсутність єдиного органу управління. По-друге — слабка система контролю та правозастосування. По-третє — конфлікти з користувачами. Рибалки, забудовники, портові структури — всі вони мають свої інтереси, які не завжди узгоджуються з охороною природи.

Показовий приклад — Тилігульський лиман. Там незаконно побудували гідротехнічну споруду, що призвело до порушення водообміну між лиманом і морем. Результат: зміна солоності, погіршення якості води, скорочення рибних запасів.

— Що необхідно зробити для розв’язання цих проблем?

— Я б виділив два рівні рішень. Перший — це рівень державного управління. Тут необхідно створити єдиний державний орган управління всіма природоохоронними територіями. Зараз це здійснюють різні відомства. Окрім того, потрібно внести зміни до Морської природоохоронної стратегії України — вона ухвалювалася ще до повномасштабного вторгнення і не враховує нових реалій.

Важливим є й міжвідомче об’єднання науковців для систематичного збору та узагальнення інформації про стан морських екосистем. Зараз різні інститути працюють фактично роз’єднано. Якби у нас була єдина наукова база даних, ми б могли набагато ефективніше документувати збитки та розробляти відповідні заходи.

Другий — це рівень Національної академії наук. Ми повинні розробляти нові підходи до оцінки збитків та втрачених вигод, щоб зрозуміти масштаби катастрофи. В Інституті ми розробили схему інтегрованого екологічного управління морськими екосистемами, яка включає базову діагностику стану екосистем за допомогою ГІС-технологій, пошук ефективних рішень та вибір оптимальної мети відновлення.

— Як змінилася робота вашого Інституту з початком повномасштабного вторгнення?

— Суттєво. Ми не можемо проводити польові дослідження у багатьох зонах так само вільно, як раніше. Низка акваторій просто закриті для відвідування або небезпечні для роботи. Але ми адаптувалися: активно використовуємо дистанційне зондування Землі, супутникові дані. Це дає певну картину, хоча, звісно, не замінює безпосереднього наукового моніторингу.

Також з’явився новий важливий напрям роботи — документування воєнних екологічних злочинів. Ми збираємо та систематизуємо дані, які можуть бути використані для доведення відповідальності Росії за знищення природи. Кожен факт забруднення, кожне підтоплення кораблів, кожна бомбардувальна воронка в морській природоохоронній зоні — все це має бути задокументовано і враховано при підрахунку збитків.

— Чи є надія, що чорноморська природа відновиться після перемоги?

— Природа дуже пластична. Ми вже бачимо це на прикладі осетрових. Але треба розуміти: що довше триває руйнування, то складнішим і дорожчим буде відновлення. Деякі процеси здатні відновитися лише за швидкого втручання в них. Інші — потребують десятиліть роботи. Тому так важливо фіксувати й документувати все вже зараз.

Унікальні дельти Дунаю, Дніпра, Дністра, лимани, мілководні акваторії з їхнім неймовірним біорізноманіттям — все це коштовність, яку ми зобов’язані передати наступним поколінням. Росія цілеспрямовано руйнує цю природу. Наш науковий обов’язок — довести це світові та підготувати план відновлення.