Робота над вивченням традицій козацького суднобудування та його вплив на розвиток регіону у XV-XVIII ст. – триває

А тим часом потихеньку спливає спекотний серпень 2024 року, вже пройшли три великі Спаса: медовий, яблучний, горіховий, скоро осінь. Колись саме у цю пору найчастіше виходили наші пращури – наділені високим сакральним статусом вільні українські Козаки в море (лише іноді походи траплялися ранньої весни). Темні ночі, похмурі туманні дні часто сприяли успіхові у просуванню по річках, лиманах, морю, допомагали сміливцям під час зненецьких, несподіваних для супостатів боїв.

Рання історія козацтва, яка передувала становленню й розвидку цього феномену, припала на добу безперервного розширення Османської держави, що являла собою загрозу загальноєвропейського характеру. Козаки опинилися на вістрі боротьби народів Південно-Східної Європи проти турецької експансії, боротьби за існування етносу. Лише один приклад — за підрахунками Алана У. Фішера, між 1475 р. і кінцем XVII в. з українських земель, а також із земель Речі Посполитою було викрадено до Криму, а деяких потім виправлено до Стамбулу або Трабзону понад 1 млн чоловік.

В очах тодішнього світу успішні дії козаків на морі викликали захоплення в країнах Середземномор’я, на Балканах, в Італії, бо вони теж вели запеклу боротьбу проти османського поневолення.

Саме у 70—80-і роки XVI століття морські походи козаків набрали такого розмаху, що змусили правителів орди ставити питання про спорудження вище дніпровських порогів укріпленого замку, який, загородивши дорогу на Січ, поставив би її в жорсткі політичні та економічні умови. Перша згадка про подібні плани кримського хана трапляється 1593 року, коли він заявив, що «йому не потрібно ні казни, ні людей, лише б козаки шкоди не чинили”. Московський посол до Криму з «чисто руским прізвищем» Семен Безобразов зазначав тоді в своєму статейному списку, що хан вимагав від московського царя, окрім споминків (данини, що московіти принизливо сплачували Кримському ханству), «тридцать тисяч рублев на город, что было ставить на Днепре» — «на Собачьем перевозе» чи «на Кошкином перевозе».

Трохи згодом, ще до утворення української козацької держави в середині XVII ст., успішні морські походи міцно увійшли до розкладу запорожців, а козацький флот організаційно зміцнів і чисельно збільшився. Так, зверніть увагу на географію!!! у 1606 році вони вдало штурмували Юлію над Дунаєм, Акерман (Білгород) над гирлом Дністра і болгарську Варну. Це був перший набіг запорожців, що звернув на себе загальну увагу. Пізніше, протягом наступних 15 років, запорожці вдало ходили на Азов, Кафу (Феодосія), Трапезунд, Трабзон, Кодрід, Карамуссал, Сіноп тощо, завдаючи суттєвих втрат цим та іншим містам і твердиням, які були розташовані вздовж узбережжя. Османська (Оттоманська) імперія поступово втрачала абсолютний контроль над Чорноморським басейном. Вже на початку XVII ст. турки нерідко змушені були переходити до оборонної стратегії, з великими труднощами захищаючи на узбережжі свої міста, фортеці, а на воді торгові кораблі. А в окремі періоди багатовікової жорстокої боротьби запорожцям вдавалося контролювати басейни Дніпра, нашого Південного Бугу, узбережжя Чорного й Азовського морів і лиманів.

З джерел відомо, що в період, який висвітлюється, організація морських походів низовиків була головним чином прерогативою козацької ради і здійснювалася за її рішенням на основі неписаних норм, звичаєвого права та демократичних традицій, що існували на Січі. При цьому свої стратегію і тактику козацьке керівництво, як правило, не узгоджувало з володарями сусідніх країн. Втручання останніх нерідко ігнорувалося і залишалося без уваги.

Через активні наступальні дії козацького флоту турки неодноразово були змушені відбудовувати укріплення і фортеці в пониззі Дніпра — Очаків (скільки ж разів він, страждальний, попадав під роздачу), Тулчу, Каракермен та інші. Проте козаків це не зупиняло. Вже в березні 1624 р. вони організували черговий похід. Десант із 80 «чайок» висадився поблизу Кафи і здобув її.