Завдаючи ракетних ударів по Києву, Миколаєву та Одесі на початку червня, агресор прагнув не лише “помститися” нашій країні за використання військової допомоги Заходу, але насамперед примусити Україну до переговорів. Щоб захистити наші міста, потрібна зброя далекого радіусу дії, яку можуть надати союзники.
Глава держави-агресора Росії Володимир Путін у війні керується політичними, а не військовими міркуваннями. РФ втрачає не лише десятки тисяч солдатів і генералів, а й льотчиків-снайперів, кожен із яких коштує стільки золота, скільки важить сам. Водночас українська армія продовжує “перемелювати” армію ворога, вирівнюючи військові потенціали сторін.
Про це в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL розповів ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант Ігор Романенко.
– Британська розвідка повідомила, що ракетні удари по Києву – це спроба Росії зірвати постачання західного озброєння. Подібну думку висловив і посол Естонії в Україні. Як у цій ситуації діятимуть наші союзники?
– Передусім удари завдавалися не тільки для того, щоб запобігти постачанню допомоги. Об’єкти, які були обрані, вказують не лише на ці обставини – щоб порушити логістичні шляхи, якими приходить техніка.
Частина того, що летіло, виконувало це завдання. Але, на мій погляд, супротивник переслідував ще одне важливе стратегічне завдання. Він обстріляв не лише Київ, а й Миколаїв та Одесу. Через ці міста не постачається техніка. Це робилося з метою, щоб змусити Україну перейти до переговорного процесу.
Зверніть увагу, що саме в цей час у Росії було зроблено кілька заяв. Це Медведєв, Лавров та Матвієнко. Зокрема, Матвієнко заявила про те, що у переговорному процесі використовуватимуть лише підходи, які сформулює Росія. Медведєв погрожував ядерною зброєю. Саме це найважливіша і головна мета.
Яким чином цьому протистояти? Росіяни сприймали, сприймають і сприйматимуть лише мову сили. І тому необхідний прояв сили з нашого боку у вигляді обстрілів кораблів, підводних човнів, з яких пускають ракети тощо. Треба організовувати протиповітряну та протиракетну оборону.
Але щодо балістичних ракет, то у нас взагалі немає засобів знищення. Тому нам потрібна зброя далекої дії, щонайменше 300 км. З цим, до речі, погоджується і колишній посол США в Україні Тейлор. Він сказав про те, що джерела загроз треба знищувати незалежно від того, чи перебувають вони на території України, чи Росії.
– Цікаву заяву зробив британський прем’єр Борис Джонсон. Він сказав, що Британія не може залишатися осторонь, коли російська далекобійна артилерія завдає ударів по українських містах, і тому нашій країні будуть надані реактивні системи залпового вогню М270. На що вони здатні?
– М270 – це MLRS, багатофункціональна пускова установка ракетних систем. Важкий варіант, два пакети на гусеничних шасі – це те, що збирається надавати нам Британія. Є ще варіант на колесах, високомобільна артилерійська ракетна система. Такі установки нам пропонують США.
Звичайно, нам потрібна ця зброя, щоб завдавати ударів по озброєннях, які знищують наші міста. Тут можна погодитись із Джонсоном.
– Якби у нас було таке озброєння, противник уже не міг би обстрілювати Київ чи інші міста?
– Міг би, але значно менше. Крім того, побачивши це, супротивник змінював би підходи. Але на застосування ядерної зброї він навряд чи піде. Тим більше, що компетентні структури в США та інших країнах займаються тим, щоб цього не сталося.
– Питання про втрати ворога. Якщо говорити про простих солдатів, то рахунок пішов на десятки тисяч. Але у війні проти України загинуло також чимало кваліфікованих військових, наприклад, льотчиків. Як відомо, підготовка одного льотчика триває до 12 років. Загинуло і багато російських генералів.
– Справді, це безпрецедентно. Загибель вищого офіцерського складу – це симптом. Поранено начальника генерального штабу. Це говорить про те, що управління угрупованням військ РФ організовано погано.
Генерали змушені наближати свої пункти управління до передової, оскільки офіцерський склад середньої та молодшої ланки не справляється. Саме тоді наша розвідка разом із союзниками виявляє ці переміщення і накриває зазвичай артилерією.
Щодо льотного складу, який збивали або брали в полон, – це середня ланка. Вони підготовлені для застосування високоточної зброї на літаках. Молодший офіцерський льотний склад готовий до виконання цих завдань.
У льотчиків є класи – третій, другий, перший та майстер. А потім ще льотчик-снайпер. Винищувачами керують найбільш підготовлені льотчики. Щоб підготувати льотчика-снайпера, а потім підтримувати його рівень підготовки, треба витратити стільки коштів, ніби цього льотчика вилити із золота.
Років 15 тому у нас в Україні льотчиків-снайперів були одиниці, до 5-6 осіб на всі Військово-повітряні сили та війська протиповітряної оборони. Тому що це дуже дорого.
– Проте агресора не зупиняють такі колосальні втрати.
– Тому що Путін керується політичними завданнями, а не військовими, і не дуже розуміє, яким чином досягаються військові цілі. Наприклад, перед початком другої наступальної операції на південь та схід України Путін поставив завдання сформувати співвідношення сил щонайменше в особовому складі 5:1. Військові сказали, що зможуть зробити 3:1. Але фактично змогли сформувати 1,7 до 1. Тому вони так довго готувалися до цієї фази війни, хоча з військового погляду її було б доцільніше розпочати одразу, не даючи перепочинку ЗСУ.
З огляду на стан угруповання збройних сил РФ, військові вже не можуть забезпечувати виконання політичних цілей Путіна. Хоча потенціал цього угруповання досі перевищує військовий потенціал ЗСУ, завдяки цьому їм вдається повільно просуватися.
Але нами виконується головне завдання: перемелювати їхній особовий склад, техніку та зменшувати цей потенціал.