Ну що, друзі, ось ми з вами якось непомітно наблизились до квітня місяця. Цікаво, що наш перший квітневий номер виходить першого числа – якраз у День сміху. Звісно, ми не могли обійти стороною таку подію і присвятили частину 3-ї сторінки веселощам. Але про це пізніше, бо перш за все – про серйозні речі.
28 березня – день визволення Миколаєва від нацистських загарбників у Другій світовій війні. Сталося це 82 роки тому – у 1944-му. Миколаївці завжди вшановують цю пам’ятну історичну дату. Цього року численні городяни на чолі з представниками міської та обласної влади зібрались біля пам’ятника ольшанцям-визволителям, аби покласти квіти і схилити голови під час хвилини мовчання.
*** Традиційно перша сторінка розповідає про бійців 123-ї бригади тероборони. Наша постійна авторка, журналістка Ірина Воронцова пропонує інтерв’ю з військовослужбовцем на псевдо Депутат. Стаття отримала назву «Громадянська позиція «Депутата».
– Позивний з’явився одразу, бо до вторгнення я був і залишаюсь секретарем Новодністровської міської ради Чернівецької області. 24 лютого я… проспав. Мав везти сина до стоматолога, але почув гул з боку Дністра. З дружиною прочитали новини – війна. Снідали мовчки. Я попросив принести форму, вона відповіла: «Я так і знала». У нашій родині – від батька-РУХівця до моєї участі у двох революціях – завжди була чітка громадянська позиція. Якщо на твій дім нападають, ти встаєш і йдеш його захищати. Крапка… – розповів захисник.
*** Тема визволення Миколаєва продовжується у статті нашого автора Євгена Парамонова, відомого своїми дослідженнями історії міста та екскурсіями, які він проводить миколаївськими вулицями.
Його матеріал «Таємниця номеру 283» – це про танк, що стоїть на розі проспекту Центрального і 6-ї Слобідської. Танк Т-34 часів Другої світової війни. На броні білою фарбою нанесено номер – 283.
«Коли 28 березня 1944 року бійці Третього Українського фронту увійшли до міста, йшов мокрий сніг. На вулицях було безлюдно, мешканці сховалися по своїх домівках і вичікували – шо буде далі. Десь у районі Варварівського мосту ще лунала стрілянина: останні солдати Вермахту залишали Миколаїв. Повсюди курилися дими пожеж. Увесь центр лежав у руїнах, найбільш значущі будівлі були спалені, або підірвані вибухівкою»…
Так починається розповідь пана Євгена про той історичний день. Розповідь дуже цікава, містить багато фактів і змальовує детально події далекої, але незабутньої історії.
*** Наша редакторка Олена Івашко була присутня у Миколаївському художньому музеї ім. Василя Верещагіна на відкритті виставки, яка розповідає про миколаївців – лауреатів Національної Шевченківської премії України. Виявляється таких почесних постатей на Миколаївщині – більше 30.
Ця виставка продовжує цикл заходів, присвячених 65-ї річниці від дня заснування Національної премії України імені Тараса Шевченка. Про виставку читайте у статті «Лауреати Шевченківської премії – миколаївці».
Серед лауреатів – народні художники Андрій Антонюк, Михайло Озерний, Михайло Божій. Їхні полотна представлені на виставці. Лауреатом почесної премії свого часу став поет Дмитро Кремінь, погруддя поета, створене народним художником України Юрієм Макушиним, також можна побачити в експозиції.
*** У рубриці «Продовження теми» ми розмістили статтю Павла Азарникова «Навколо постаті». Так, мова знову йде про адмірала Макарова.
«Степан Йосипович Макаров – постать, довкола якої досі точаться суперечки. З одного боку, це адмірал і практик флоту, з іншого – людина, чиї заслуги нерідко або перебільшуються, або, навпаки, повністю заперечуються. Спробуємо розглянути його більш виважено, з урахуванням як досягнень, так і критики…» – пропонує автор.
*** Виставка «Магія моря» відкрилась в мистецькій галереї Миколаївського академічного художнього драматичного театру завдяки БФ «Індиго» та директору театру Артему Свистуну.
«Виставка, так би мовити, сімейна, бо тут представлени картини заслуженої художниці України Тетяни Купцової, художника Валерія Купцова та їхньої доньки Юлії Гур’євої. Звичайно, кожний з авторів – оригінальний, і у кожного – море своє. Для пана Валерія (на жаль, він вже пішов з життя) – це перш за все яхтові вітрила, які надуває грайливий морський вітер. Або маяк, що височіє на березі. Юлії більш цікаве морське узбережжя, де хвилі – зовсім поряд з будинками – тихенько гойдають пришвартовані човни на воді… Роботи Тетяни Купцової – унікальні марини, бо головні герої полотен – тільки море, небо і вітер.
Є на виставці два незвичайні етюди, створені у 1995 році. Тоді вона з групою українських живописців приїхала на пленер в Крим… Була осінь, а восени море особливе. Воно не лагідно-блакитне, воно похмуре, бурхливе, непокірне. Тоді, у 1995-му, пані Тетяна стояла перед невгамовним, безмежним простором води і дивилась на нього зі страхом, не розуміючи, як можна розмістити цей неосяжний простір на полотні, передати його силу і міць, живе дихання, рух громіздких хвиль», – розповіла в матеріалі «Притяжіння моря» наша журналістка Наталія Христова.
*** Створюючи матеріал, присвячений Дню сміху, авторка Наталія Христова пише: «Український народ завжди любив гумор, дотепні жарти, але столицею гумору завжди була Одеса. Одеська «Гуморина», традиційний щорічний квітневий фестиваль гумору та сатири, почав проводитися в Одесі з 1972 року. Багато десятиліть це свято перетворювало місто на центр гумору, святкувати сюди приїжджали з різних куточків України. На вулиці Дерибасівській, Приморському бульварі, в Міському саду, на площі біля пам’ятника Дюку Рішельє відбувались карнавальні паради, вуличні виступи коміків, веселі музичні концерти та ярмарки. У чому ж родзинка одеського гумору? Він є унікальним поєднанням єврейської та місцевої культур».
Отже добірку жартів читайте у статті «На хвилі одеського позитиву» і роздивляйтесь фото веселих рекламних банерів, які могли з’явитися тільки в Одесі.
*** У Центральній міській бібліотеці ім. М. Л. Кропивницького відбулася презентація книжки Наталії Сугацької та Олени Каліцевої «Миколаївщина (1941–1944)». Про це розповіла наша постійна авторка Тетяна Макаронова.
Видання присвячене складному й трагічному періоду історії нашого краю – німецько-румунській окупації 1941–1944 років. У книзі розкрито особливості нацистського «нового порядку», висвітлено долі мирного населення, остарбайтерів і військовополонених, а також акцентовано увагу на геноциді євреїв та ромів.
Під час презентації Наталія Сугацька, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри гуманітарних дисциплін Миколаївського навчально-наукового інституту права Національного університету «Одеська юридична академія», та Олена Каліцева, старша викладачка цієї ж кафедри, – поділилися результатами своїх досліджень і розповіли про роботу над книгою.
Цікаво: видавчиня Ірина Гудим особисто відвезла цю та декілька інших миколаївських книжок до Ізраїлю, а саме – до музею історії Голокосту «Яд Вашем».