Про це нагадав у фейсбуці Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.
Маестро Кичинський поєднав у собі безліч талантів. Крім потужного ліричного голосу, яким захоплюються на всіх континентах, відтак десятків книг і тисяч зустрічей зі своїми читачами, він пише дивовижні картини, а також неповторні пісні, що стають народними; активно мандрує Україною, допомагає як експерт Шевченківському комітету. Проте мрія – повернутися додому до свого рідного Херсона, отієї невеличкої майстерні, що стала його пристанищем і келією торжества таланту. Я пригадую 2022-й і ту пекельну поїздку поета з окупованого міста убік Миколаєва.
Анатолій Кичинський любить Миколаївщину не тому, що має наше міцне степове коріння, тут у нього безліч шанувальників, а в Снігурівці – відкритий ним памʼятник Тарасу Шевченку та висаджена його руками калина якраз неподалік міської гімназії. Тут, у нашому місті, він тепло і щиро товаришував з Миколою Вінграновським, Валерієм Бойченком, Олександром Зимою, Іваном Григурком, Володимиром Пучковим, Дмитром Кремінем. З останніми він був у журі міжнародного поетичного фестивалю «Ватерлінія», відкривши світові чимало талантів. Слова подяки за підтримку всеукраїнської премії імені Дмитра Креміня, на урочистій церемонії вручення якої виголошено Вами безцінні слова.
З роси і води, дорогий Анатолію Івановичу!
Україна переможе!
***
Цокають коні підковами.
Цугом годинники йдуть.
Не перейняти мені їх
і не завернути назад.
Ноги натужно гудуть.
Наближаючись, бджоли гудуть
і, мов луна, даленіють,
минувши одквітлий мій сад.
Гірко під древом пізнання,
ковтаючи слину терпку,
знати, що вже не солодкий
його заборонений плід.
Все неможливіше
вдруге ступити в ту саму ріку,
надто коли вже не тільки при березі
тягнеться лід.
Світиться над головою
лелечого колеса німб,
і розгортається в небо
земної дороги сувій.
Тягнеться погляд у небо,
дарма що залишиться в нім
він непоміченим,
як і пророк у вітчизні своїй.— с Анатолій Кичинським.
