Поліція звертає увагу: домашнє насильство

насильство

Незважаючи на те, що сім’я є первинним та основним осередком суспільства, тривалий час питання насильства у родині не підлягало широкому обговоренню, а тим більше не йшла мова про необхід-ність пошуку шляхів вирішення даної проблеми. Цьому сприяв той факт, що сімейні відносини у слов’янській ментальності залишаються, як правило, закритими для суспільного нагляду і втручання та регламентуються здебільшого нормами моралі, звичаями і традиціями.

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Подекуди люди звикли вважати насильством лише грубі його форми, які завдають фізичного болю або тілесних ушкоджень. При цьому, більш легкі види насильства (приниження, образи з використанням лайливих слів, обмеження свободи дій і пересування, можливості вільно спілкуватися з родичами і друзями тощо), як насильство інколи не розпізнаються. Як результат, потерпілі не бажають повідомляти про такі випадки, вважаючи їх звичними речами.
Лише прийняття у 2001 році Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» засвідчило, що в Україні на державному рівні було визнано наявність проблеми сімейного насильства, а також готовність їй протидіяти.
Новий підхід у боротьбі з цим негативним явищем із використанням європейських стандартів було закладено при підготовці Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який набрав чинності 7 січня 2018 року. Документ передбачає впровадження комплексного підходу до боротьби з домашнім насильством, суттєве доповнення існуючих інструментів такої боротьби, введення нових визначень термінів та інших норм, спрямованих на покращення захисту потерпілих від домашнього насильства.
Так, під домашнім насильством тепер розуміються діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Норми нового Закону суттєво розширюють «коло осіб», насильство між якими вважається домашнім насильством. Так, дія закону незалежно від факту спільного проживання поширюється на подружжя, у тому числі колишнє, наречених, осіб, які спільно проживають чи мають спільних дітей, рідних братів і сестер та інших визначених законом осіб.
Виділяють чотири форми домашнього насильства: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне.
Фізичне насильство – ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Сексуальне насильство – будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.
Психологічне насильство – словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
Економічне насильство – умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Слід також зазначити, що особи, які вчинили домашнє насильство, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність від-повідно до закону.

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЧИНЕННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Відповідно до чинного законодавства особи, які вчинили домашнє насильство, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відпові-дальність.
Так, адміністративна відпові-дальність за вчинення домашнього насильства передбачена статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до санкції вказаної статті, вчинення домашнього насильства або насильства за ознакою статі, тобто застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо, тягнє за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170-340 грн.), або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.
У свою чергу, повторне вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі особою, яку протягом року вже було піддано адміністративному стягненню за вчинення таких дій, тягнє за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340-680 грн.), або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
Дії кримінального характеру, пов’язані з домашнім насильством, можуть бути кваліфіковані за однією із статей Кримінального кодексу України. Це може бути, зокрема, нанесення тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості (статті 121, 122, 123, 125), погроза вбивством (стаття 129), зґвалтування (стаття 152) тощо. Найбільш тяжким злочином даної категорії є умисне вбивство (стаття 115).
Крім того, Кримінальний кодекс містить статтю 126-1 (Домашнє насильство), яка передбачає відповідальність за умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного домашнього насильства. Такі дії караються громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Поряд з притягненням до адміністративної чи кримінальної відповідальності до особи, яка вчинила домашнє насильство, можливе застосування також заходів цивільно-правової відповідальності, які полягають в необхідності відшкодування потерпілому завданої моральної та матеріальної шкоди.

СПЕЦІАЛЬНІ ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ

Окрім притягнення кривдника до юридичної відповідальності, чинним законодавством передбачені також спеціальні заходи протидії домашньому насильству, які виступають формою реагування на вчинення особою актів домашнього насильства з метою індивідуальної профілактики насильницької поведінки та запобігання вчиненню насильства в особливо тяжких формах. При цьому, наявність таких спеціальних заходів зумовлена впровадженням в Україні кращих світових практик реагування на виявлені випадки насильства, особливо щодо захисту постраждалих осіб.
Спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству можна розділити на дві частини, а саме ті, які застосовуються підрозділами поліції та судом.
Так, з моменту виявлення факту вчинення домашнього насильства уповноважений підрозділ органу Національної поліції бере кривдника на профілактичний облік з метою проведення з ним профілактичної роботи.
Крім того, у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи, з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення, за заявою постраждалої особи або за власною ініціативою працівник поліції може винести терміновий заборонний припис.
Такий припис виноситься терміном до 10 діб та може містити наступні заходи:
– зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;
– заборону на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;
– заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Невиконання термінового заборонного припису тягне за собою адміністративну відпові-дальність, передбачену ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також постраждала особа або її представник мають право звернутися до суду із заявою про видачу стосовно кривдника обмежувального припису, який може визначати заходи тимчасового обмеження прав кривдника, які є значно ширшими ніж за умови винесення термінового заборонного припису, у тому числі:
– заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
– усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
– обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
– заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
– заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
– заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
Обмежувальний припис видається строком від одного до шести місяців, а його невиконання тягне за собою кримінальну відповідальність, передбачену ст. 382 Кримінального кодексу України (невиконання судового рішення). Судовий збір за подання заяви про винесення обмежувального припису не справляється.
У разі вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі суд під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про направлення особи, яка вчинила домашнє насильство, на проходження програми для таких осіб на строк від трьох місяців до одного року.
Неявка кривдника для проходження програми для кривдни-ків або ухилення від проходження програми без поважних причин тягне за собою кримінальну відповідальність. При цьому, притягнення кривдника до відповідальності за непроходження програми для кривдників не звільняє його від обов’язку пройти таку програму.
У наступному номері ми розкажемо, куди звернутися за допомогою і надамо практичні поради, як уберегтись від домашнього насильства.
Інгульський відділ поліції ГУНП в Миколаївській області.