Так лірично і, водночас, із великою повагою за вагомий внесок у світову науку і культуру називав Олесь Гончар українського археолога і поета Бориса Мозолевського, якому сьогодні, 4 лютого, виповнилося б 90.
Про це розповів на своїй сторінці у фб громадський діяч Тарас Кремінь.
Мого земляка із села Миколаївка, що на Миколаївщині, найбільше асоціюють із віднайденою ним найдосконалішою ювелірною роботою античної доби (IV ст. до н. е.) – золотою пектораллю – в кургані Товста Могила у 1971 році, що поставило Україну в центр світової цивілізаційної історії. Це – доказ високої державності, духовної культури та безперервності минулого країни від скіфського степу до сучасної держави. Його «Скіфський степ», який високо оцінили у світі, – книга книг поезії в археології. Вона принципово була написана, як і решта його досліджень, статей і віршів, українською.
Проте найбільше Борис Мозолевський мріяв про те, щоб його сприймали та поважали як поета. Його талант — у рідкісному поєднанні найбільшого знавця історії та справжнього лірика, який навчив розмовляти минуле із сучасністю. Це ставало голосом прадавньої, незламної, волелюбної України, що не мовчить:
Я скіфський цар, похований у Геррах,
Мій спис, і меч, і кінь мій при мені.
Його інтонація — стримана, майже сувора, але в такій шляхетній манері — трагізм і велич українського буття. Саме тому скіфський степ – простір свободи, земля – скарб тисячоліть, Україна – серце континенту, а кожен громадянин – справжній воїн і мислитель. «Не доведи ж, Господи, нікому з нас, – ні сущим, ні ще не народженим, – дожитися до того, щоб подавитися землею своїх батьків», – написав Борис Мозолевській у своїй автобіографії «Шлях до себе».
Віра Мозолевська, упорядкувавши 2007 року посмертну збірку поезій чоловіка, так щемливо зазначила: «Ніби почувши, доля відкрила йому майже все. Упродовж понад 20 років виснажливих розкопок, пошуків, жалібної допитливості, накопичення знань явила йому доля скарби, здивувала шедеврами світового мистецтва, відкрила доступ до розуміння філософії пращурів-скіфів. Однак пожаліла часу для осмислення, узагальнення, систематизації багатої інформації, що її несли незліченні знахідки».
Борис Мозолевський знав, що українська історія — це не тиша руїн, а героїзм людей, що не скорилися. Незламність духу, загартованого війнами і зрадами. Воля до свободи, що переходить як вогонь.