Шановні читачі, 30 жовтня вийшов у світ новий номер нашої газети “Вечірній Миколаїв”. І ми вже традиційно пропонуємо деякі матеріали з цього номеру тим, хто читає наш сайт. Можливо, вам сподобаються статті з паперової газети і ви підпишетесь на “Вечорку”, щоби отримувати її та читати в затишку своєї оселі з філіжанкою запашної кави.
До Дня української писемності та мови
В умовах воєнного стану питання державної мови набуло ключового значення, а кожне українське слово – внесок у перемогу України. Про це 27 жовтня написав уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, вітаючи українців із Днем української писемності та мови.
«Сьогодні українська, маючи безпрецедентну суспільну підтримку, пішла у свій контрнаступ – вона на вустах мільйонів», – йдеться у дописі.Кремінь зазначив, що це свято – важливий чинник консолідації українців, збереження культурної спадщини та зміцнення національної ідентичності.
Президент Володимир Зеленський у День української писемності та мови наголосив, що «тільки справжніми результатами реально зберігається все українське», зазначив він у новому відеозверненні.«Ми у цій війні боремося проти ворога, який намагається знищити в Україні все українське. І тому кожна дія заради нашої держави, кожен результат на посилення України мають непересічне значення», – наголосив Зеленський.За словами президента, «виграти цю війну можемо ми всі лише разом – і вберегти Україну можемо лише разом. Не кожен сам для себе, а всі для України. І саме так маємо працювати щодня – всі для України. Кожен на своєму рівні. Кожен на своєму місці».
25 жовтня в Україні відбувся найбільший україномовний флешмоб – Радіодиктант Національної єдності. Він пройшов вже 25-й раз поспіль і присвячений Дню української писемності й мови. Авторка тексту «Магія голосу» письменниця Оксана Забужко. Читав диктант поет, сьогодні захисник України Павло Вишебаба. Павло мобілізувався до лав ЗСУ з початком повномасштабного російського вторгнення. Він автор книги віршів «Тільки не пиши мені про війну», виданої у 2022 році.
У Центральній міській бібліотеці ім. М.Л. Кропивницького близько шістдесяти миколаївців долучилися до написання диктанту офлайн. Серед них Юрій Любаров, начальник управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради, Дмитро Фалько, секретар Миколаївської міської ради, фахівчині Управління Державної служби якості освіти у Миколаївській області, представники Управління патрульної поліції в Миколаївській області, головного управління ДСНС у Миколаївській області, Нацгвардії, Херсонської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Миколаївській області, бібліотекарі, відвідувачі розмовних клубів української мови, волонтери, військові.
«Вечірній Миколаїв» також приєднався до цього всеукраїнського заходу, попри те, що деякі з журналістів сьогодні знаходяться поза межами міста. Диктант об’єднав всіх 25 жовтня об 11.00.
«Ми вперше зробили це всією редакцією. Текст змістовний – це ми як фахівці наголошуємо. Голос виконавця – і магічний, і зрозумілий. Тема – дуже актуальна. Дякуємо за надану можливість спробувати себе у знанні української мови», – відзначила редакторка газети Олена Івашко.
Цей символічний акт єдності був важливим і для працівників редакції, які через війну перебувають у різних містах та справляються з різними життєвими обставинами.
Також публікуємо повний текст диктанту, аби кожен, хто писав його, міг би себе перевірити.
Магія голосу
Спочатку був «брехунець». З нього починався день: клац! – і пронизливе рокотання перших тактів “Реве та стогне…”, а за ним примусово-бадьоре «Говорить Київ!» давали знак, що з-під теплої ковдри хоч-не-хоч пора вилізати.
Діти люблять чутися в гурті. Було приємно думати, що цієї миті по країні мільйони дітей так само збираються до школи, а їхні тати-мами — на працю, і всіх нас об’єднує голос із радіо. Людський голос — то взагалі матерія магічна, в нього можна закохатись, навіть не бачивши носія. «Оксано, Оксано, я чую твій голос, то вітер мені з України приніс», – під це танґо й досі танцюють на весіллях, не підозрюючи, що це фольклор засланчий, гулагівський– не до коханої дівчини звернений, а до легендарної співачки Оксани Петрусенко, чий спів у сталінські роки Всесоюзне радіо доносило і в сибірську пущу.
А в 1960-1980-ті, коли єдиною дозволеною формою патріотизму було вболівання за київське «Динамо», Україна була закохана в голоси футбольних коментаторів. Їх упізнавали з півслова, в їхніх модуляціях ловили, мов ковток свіжого повітря, солідарність зі “своїми” і обурення привілеями москвичів, котрим безсоромно підсуджували судді у вирішальних матчах. Аж дивно, яке багатство сенсів здатен виражати людський голос самою лиш інтонацією!
Згодом телевізор притупив нам на те слух.
Та, попри всі зміни технологій, от уже сто років Україна звучить в ефірі планети власним голосом. І нашого голосу більше нікому й ніколи не вимкнути й не заглушити.