Відійшов у вічність педагог, журналіст, мовознавець і просто мій друг Семен Володимирович Тупайло. Написала «мій друг» і подумала, скільки ще людей може назвати його так? На мою думку – безліч. Бо вони всюди, де жив і працював Семен Володимирович.
Ще коли навчався у різних школах області, мав друзів, з якими підтримував зв’язок. Коли служив у армії, об’єднав навколо себе солдат і офіцерів різних наці-ональностей, які на честь Тараса Шевченка читали його поезію українською і рідною мовою. Ці хлопці стали для нього друзями на все життя. У студентські роки, а він закінчив Миколаївський педагогічний інститут тоді ще імені Белінського, згуртував навколо себе любителів поезії. Як педагог, а педагогічну діяльність почав на Чорноморському суднобудівному заводі, а потім в 60 роки – у вищому училищі культури. Тут досі пам’ятають його і викладачі, і студенти, які також стали на педагогічний шлях. У будь-якій бібліотеці області також пам’ятають свого вимогливого педагога. Тим паче, що ним були розроблені курси лекцій на такі предмети, як література, кіно, музика, живопис, театр.
За час викладання в училищі він дав близько 50 тисяч уроків. Це той рекорд, який і досі не подоланий нашими земляками. Тисячі випускників, тепер коледжу культури і мистецтв, роз’їхалися по різних куточках країни.
Паралельно з педагогічною діяльністю у Семена Володимировича було ще одне велике захоплення, яке з часом стало його професією. Це журналістика, в яку він прийшов ще в студентські роки. І тут у нього було багато друзів.
Йому було про що писати. У своїх нарисах, репортажах, замальовках розповідав про колег, студентів, ділився своїм педагогічним досвідом. Кожна з публікацій звертала на себе увагу вишуканістю мови – російської і української. Він не тільки сам знав мову, але і дбав про те, щоб люди знали її. Звернувся до газети «Рідне Прибужжя» з пропозицією вести рубрику «Плекаймо рідне слово». Вона відразу стала популярною серед справжніх цінителів літературної української мови. Багато педагогів робили вирізки з газет, користувалися запропонованим матеріалом на уроках української мови та літератури.
Прекрасним доповненням до практичних знань були замальовки про тих людей, які, як і сам автор, дорожили рідною мовою, пропагували її. Рубрика припала читачам до душі за формою. До редакції приходили листи подяки. Таких випусків було більше 40. Сам же в побуті Семен Володимирович спілкувався лише правильною, мелодійною українською мовою.
За все своє життя С. В. Тупайло не зробив жодного негідного вчинку, бо завжди вболівав не лише за своє ім’я, а й дбав про інших. Після кожного теле- чи радіоефіру я чекала на телефонного дзвінка від Семена Володимировича. Завжди раділа його зауваженням, бо знала, що після них я більше не повторюю орфоепічних помилок. Завдяки його редакторським здібностям, мої підручники з основ журналістики вийшли без описок і помилок. А скільки таких підручників і художніх творів відредагував? Просто немає можливості перерахувати, бо були серед них письменники, кандидати наук і академіки. Вони також вважають Семена Володимировича своїм другом.
Тупайло Семен Володимирович тричі нагороджений дипломом «Золоте перо», тричі – республіканською премією засобів масової інформації, був лауреатом обласної культурологічної премії імені М. Аркаса, лауреатом обласної премії за кращий публіцистичний твір імені В. Чорновола.
Висловлюю щире співчуття рідним – дружині Белі Михайлівні, з якою майже 60 років вони дружно йшли життєвими дорогами, сину Борису і донці Світлані, онукам Глібові, Аліні, Петру.
Світла пам’ять людині з великої літери, великому професіоналу, талановитому педагогу, мудрому наставнику Семену Володимировичу Тупайлу!
Віра Марущак,
голова Миколаївської ОО НСПУ.
Від редакції: Приєднуємося до слів співчуття рідним. Життя Семена Володимировича було прикладом багаторічного служіння професії. Друкувався він і на сторінках нашої газети. Світла пам’ять справжньому журналісту.