LIGA.Life зібрала історії, коли навіть у складних обставинах українці залишалися людьми, поки росіяни знущалися не тільки з беззахисних цивільних, а й чотирилапих та парнокопитних. А також попросили військового психолога, експерта у сфері інформаційно-психологічних операцій і контррозвідувального захисту Олега Покальчука пояснити, чому ворог так себе поводив.
Палили, морили голодом, розпинали…
Поряд із жахливими кадрами убивств мирних мешканців із Бучі, Гостомеля, шокували і кадри з прибитими до драбини лапами собак, курячими крилами, прищепленими до мотузок.
Місцеві мешканці, які пережили окупацію, свідчили про те, як окупанти застрелили пса, “щоб не гавкав”, чи кота, бо щось не сподобалося.
У Гостомелі росіяни знищили стайню “Олександрія” після того, як пробули там майже 10 днів. Там вони живцем спалили близько 25 коней. До цього погрожували власниці розстріляти тварин, якщо конюхи не покинуть комплекс.
Перебуваючи в селі Гусарівка на Харківщині, росіяни морили голодом корів. А коли місцеві йшли на крик погодувати худобу – розстрілювали і їх.
Відходячи з Київщини наприкінці березня, росіяни знищили ферму.
“Орки від нас вийшли, застрелили всіх овець і кіз. Остався тільки козел Амбер. Нема слів, ні прокльонів, ні співчуття. Можна зрозуміти, якщо вбивати заради їжі, але заради розваги… Так вчиняють тільки покидьки”, — розповіли власники ферми.
Чому росіяни чинили такі звірства
Пояснюючи таку поведінку ворога, Олег Покальчук зазначає, що тут є три аспекти.
1. Біологічна складова
“Малі діти часом давлять комах, смикають кошенят, тягають собак. Це відбувається через те, що вони не розглядають тварин як живих істот, а розглядають як іграшки, до яких не повинно бути особливого ставлення”, – пояснює фахівець.
Тут багато залежить від батьків – чи пояснили вони дитині, що так не можна і потрібно ставитися гідно до інших живих істот, зазначає Покальчук.
Якщо дитині цього не пояснили, відбувається дегуманізація ставлення до тварин.
Таке часто трапляється в неблагополучних сім’ях чи коли дитина росте в деструктивно-депресивній атмосфері.
“Дітей також вчать поводитися з тваринами на базі іграшок – вони з ними граються, доглядають, відповідно, далі відбувається перенос на домашніх тварин. Це неминуча риса соціалізації, яка тисячі років відбувається”, – пояснює психолог.
Якщо в людей не було дитинства, в якому це ставлення формується, вони виростають бездушними, додає він.
2. Садизм
“Домашні тварини повністю або майже повністю залежать від людей і таке жорстоке поводження з домашніми тваринами – це гіперкомпенсація за власне нужденне і ганебне життя. Люди виміщають свою злість і агресію по відношенню до тих, хто не може дати відпору”, – пояснює психолог.
Крик і стогони, завивання і зойки домашніх тварин компенсують садистичні нахили цих людей.
“Ми можемо чітко сказати, що це садизм, у якому людина отримує позитивну емоцію. Це робить зумисно”, – каже Покальчук.
Шкільний булінг, сімейне насильство, зґвалтування – явища одного порядку, коли сильніший із проблемами голови збиткується над тими, хто фізично слабший, додає психолог.
“Це садистична частина людської натури. В нормальних умовах це криміналізується, карається, і переважна більшість, якщо й має такі нахили, то десь дуже глибоко, й вони ніколи не вилазять назовні”, – пояснює він.
В Росії ж не просто дозволяють таким інстинктам виходити назовні, ця країна навпаки культивує садизм як позитивну рису, додає Покальчук.
“5 000 років людської цивілізації нічого не означає для них. Насильство генерує таких ницих людей. Точніше, їхнє відчуття зверхньості”.
3. Приналежність тварин до господарів-українців
У випадку цих звірств росіяни урівнюють людей і тварин. Це пояснює і знущання над беззахисними цивільними.
“Ми для них теж тварини, нижчі істоти. Це бачимо по офіційних документах. До нас ставляться не як до людей, а як до тих, хто не може опиратися. Для них приємно мучити і катувати людей, які не можуть опиратися. е підвЦищує їм самооцінку і створює відчуття, якого вони ніколи в житті не переживали в цих дірах, звідки приїхали”, – пояснює психолог.
Натомість українці, попри всі жахи війни, здебільшого показують, що можна залишатися людяними і гуманними. Ось декілька таких історій.
Три везіння собаки Ади
Це – Ада. Вона та її господар – 9-річний хлопчик – потрапили на початку травня у військовий шпиталь із пораненнями через обстріли росіян. Поки хірурги обробляли рану на нозі в дитини, в хол забіг солдат і запитав, чи знає хтось, що робити з пораненою собакою.
“Собацюрі в цей вечір пощастило тричі (якщо взагалі тут можна говорити про везіння). Перше везіння: вона потрапила до рук українських солдатів, в яких мама виховала співчуття до живого”, – розповіли на сторінці 2-го окремого батальйону “Правого сектору”.
Друге везіння – три осколки пробили м‘які тканини, не зачепили кісток і не залишились у тілі. Один осколок залишив круглу діру у вусі, інший пробив бік, а третій вразив задню ногу.
“Третє, головне везіння, – доктор Чарльз. Американський волонтер, який допомагає нашим військовим хірургам у прифронтовій зоні”, – пояснили в дописі.
Ада лежала сумирно, поки її обстежували, голили лапу, щоб поставити крапельницю, зашивали рани. Водночас хірург повторював: “Я тебе люблю! Ти хороша дівчинка”.
Коли він закінчив – собака лизнула йому руку. Він у відповідь поцілував її в морду.
І дитину, і собаку вдалося врятувати.
Чотирилапий російський боєць Макс, якого кинули
Руку допомоги наші бійці подають не тільки тваринам українців, а й тим, кого кинули окупанти. Люди на Миколаївщині прихистили бельгійську вівчарку солдатів Росгвардії і передали її українським військовим.
Собаку знайшли в нашийнику. Камуфляж як у російської армії, з вишивкою 5.45 “Защитник” – така фірма використовується в Росії для підрозділу спеціальних собак, перевірено, розповів Суспільному боєць із позивним “Койот”.
З’ясувалося, що псу, якого тепер звати Макс, близько трьох років, він у чудовій фізичній формі. Його закріпили за військовим Нацгвардії із позивним “Ріддік”. Боєць каже, що пес добре піддається навчанню.
“Базові команди всі знає. З часом собака звикає, розуміє, що я не несу для нього небезпеки і приручається. З перших днів прийняв, не було агресії”, – розповів Ріддік.
От тільки Макс не знав команд українською. Та тепер українські бійці це виправили.
Свійські тварини – теж свої
Під обстрілами у невідоме майбутнє українці намагалися забрати як домашніх тварин, так і свійських.
Багатьом відома історія про півня Тошу, якого жінка врятувала з-під заблокованого Маріуполя і привезла до центру переселенців у Польщі. Він ще о третій ночі сповістив усіх, що спали в центрі, про своє прибуття. На запитання, навіщо було брати з собою півня, жінка відповіла: “Ну як я свого друга Тошу залишу на війні? Ми ж з ним і під бомбардуваннями, і голод пережили!”.
А це корова Манька і бичок Тройка, яким пощастило із господарем – хлопець вивів їх із пекла поблизу Ірпеня. Він понад 100 км йшов пішки до Коростишева (Житомирська область). Хоч мав нагоду виїхати автобусом. Втім, у транспорт не пускали корів та закликали його покинути тварин, розповів 44-річний Андрій журналістам ТСН.
За перебігом його пригод намагалися стежити люди – і родичі, і незнайомі. Хвилювалися, чи безпечно він добереться. Волонтери розшукували його через соцмережі, а на блокпостах перевіряли чи не диверсант.
У селах, повз які проходив Андрій із коровами, йому пропонували їжу, воду, прихисток. Але він не зупинявся. Коли тварини втомилися, на шляху трапився водій вантажівки, який запропонував підвезти трійку.
Врешті чоловік добрався до тітки в село. Там його вже чекали, він став місцевою знаменитістю.
Андрій у своєму вчинку нічого героїчного не вбачає. А чому ж сам не евакуювався?
“Падлюкою був би, зрадником. Як би я дивився собі в дзеркало в очі, як я би людям в очі дивився?” – відповідає він.