За що люблю Миколаїв? Бо тут, навіть, коли щось і «не можна», то завжди можна знайти варіант, коли, якщо дуже треба, то «трохи можна». Ось, наприклад, в комендантську годину, начебто, не можна пересуватися містом, тим більше роз’їжджати на таксі. А що робити, коли замість 12-30 ти дісталася міста о 01-30?Так вийшло. 30 годин були в дорозі.
Офіційні таксі-сервіси в комендантську годину не працюють. Йти пішки з Сіті-центру до Лісків? Ночувати на лавці? Підіймати «на вуха» всіх знайомих, аби за тобою приїхали та відвезли? Як варіанти. В мене та попутниці Ірини було не дуже багато варіантів. Вийшла на проспект «голосувати». Першою зупинилася поліція. «Вам потрібна допомога?». Пояснюю, що потрібна. Треба якимось чином дістатися додому, зі мною жіночка з малим хлопцем. «Ні, ми точно не можемо. Ми з іншого району. Шукайте по знайомих». І вам дякую за цінну пораду, а то ж ми ж були не в курсі.
Наступний мій помах руки був більш вдалим. Зупинився хлопець на пристойній машині, якого я почала вмовляти підвезти нас, ми заплатимо, складна ситуація, жінка з дитиною, все жахливо. «Вам таксі потрібно? Можу викликати, або підвезти сам. Тариф втричі більший, ніж звичайний». Безумовно, погодилися. Вийшло по 400 з двох. Забагато, звісно. Але, що робити.
З цієї життєвої ситуації два висновки та спостереження. По-перше, знайти таксі в комендантську годину можна. Але шукати треба на автовокзалі. Саме там нічні водії пропонують свої послуги. До речі, не дуже побоюючись якихось «заходів».
По-друге, а чому би не поповнювати міський бюджет за рахунок таких нічних пасажирів? Офіційно дати дозвіл на перевезення пасажирів в комендантську годину за наявності певних підстав. Звісно, не перевозити п’яничок, неадекватів чи тих, кому просто так схотілося. А у випадках, наприклад, як наш. У безвиході. Мені здається, нормальна пропозиція. Аби побачили. Бо, здається мені, що хтось з кимось «в долі».