Я дуже рідко нині пишу щось у фейсбук. На це потрібен час, бажано – вільний, якого у військової людини або нема, або є куди витратити з користю. Наприклад – додатково поспать.
Але про нещодавній дуже вайбовий захід, що проходив у Центральній міській бібліотеці імені Марка Кропивницького, неможливо не написати пару-трійку теплих слів.
Вчора, як у старі добрі часи, коли ми ще були газетярами, телевізійниками, письменниками, викладачами вузів, просто активними цивільними людьми й гадки не мали, що осьо внєзапно прийде нам «друга молодість» та рєзко вдягнемо піксель, відбулася чудова зустріч у великому залі бібліотеки з нашими земляками – письменниками-воїнами Олексієм Пайкіним та Олександром Терещенком. Модерувати зустріч випала честь Володимиру Лисюку – журналісту, волонтеру, діючому військовослужбовцю.
Як би сказав пан Дональд Трамп, то була great meeting!
Було цікаво послухати про творчі шляхи, про мотивацію та мотиви, про письменницькі плани й найголовніше – про МОВУ. Власне, зустріч-інтервʼю таку й мала назву: «Мова – як зброя».
Цікаву тему зачепили митці – конкурентний український контент, якого на четвертому році повномасштабної війни з агресором майже не побільшало у нашому просторі.
Поговорили й про ідеологічну роботу та національно-патріотичне виховання дітей та молоді, нашої достойної зміни у лавах Збройних Сил.
А взагалі, особисто я відчув той старий довоєнний вайб, з легкими флешбеками з минулого. І якби не однострій на багатьох з нас, можна було б подумати про мирний час…
Щодо однострою… Я пишаюся, що можу носити його разом зі своїми старими друзями та колегами. Честь маю!
