Но человек же очень старался… Памяти Дмитра Креминя

25 ноября исполнится полгода, как не стало Дмитра Креминя. Его,наряду с Владимиром Пучковым и Андреем Антонюком, относили к хранителям культурного ДНК нашего города. В дань памяти большого друга нашей редакции мы публикуем воспоминание о нем и подборку последних стихов автора.
По поручению инициативной группы мне приходилось формировать структуру рукописей книг серии «Одаренные мудростью». Признаюсь: это было всегда делом не легким. Во-первых, нужно найти желающих что-нибудь вспомнить и написать о герое книги. А в таких случаях люди часто становятся не только неразговорчивыми, но и «непишущими». Во-вторых, очень важно, чтобы каждое воспоминание раскрывало личность, которой посвящается книга, с новой стороны, передавало какие-то дополнительные черты характера и поведения.
При работе с рукописью «Небесне і земне» эти трудности исчезли. Как только в городе и в Украине стало известно, что издатели серии решили очередную книгу посвятить Дмитру Креминю, материалы стали поступать неожиданно быстро. Откликались люди самого разного возраста, социального положения и места проживания.
Вот почему среди авторов воспоминаний о Дмитре Дмитровиче есть несколько лауреатов Национальной премии Украины имени Тараса Шевченко, докторов наук, профессоров, заслуженных художников, врачей, хирургов, композиторов. И даже ученик одной из николаевских гимназий. Специально не называю их фамилий, чтобы не пропустить и не обидеть кого-нибудь из пожелавших сказать доброе слово о любимом поэте. Ведь в книгу мы смогли включить только шестьдесят три письма.
Но подобная композиция книги дает возможность увидеть личность, которой она посвящена, с самых разных сторон, глазами многих людей.
Хочется, пользуясь случаем, немного подробнее рассказать об уникальной серии «Одаренные мудростью». Подобного издания нет ни в одной области Украины. Книга о Кремине – это уже восьмой том в этой серии, рассказывающей о людях, которые внесли существенный вклад в развитие экономики, искусства и культуры нашей области и Украины.
«Небесне і земне» выделяется не только по объему собранного материала, высокому качеству полиграфического исполнения, но и прекрасным современным «технологическим» оснащением, подготовленным местным издательством «Илион». Так, в качестве приложения к книге прикреплена компьютерная дискета с телефильмами о Дмитре Дмитровиче и его личном участии. Не случайно «Небесне і земне» читают не только в Украине, но и в Канаде, Америке, в странах Европы и даже в Австралии.
Есть еще одна важная особенность этой серии. Её весь тираж издается при участии общественной организации «Интеллект» и за счет личных средств семьи Алексея и Вячеслава Геращенко без всяких затрат государственных денег. К сожалению, эта важная инициатива еще слабо замечена нашими СМИ, а также местной властью. Хотя книги серии регулярно выходят уже восемь лет. А массовый выпуск тома о талантливом украинском поэте, несомненно, будет способствовать еще большей популяризации его творчества. Ведь впервые так разносторонне и подробно освещена жизнь и работа Дмитра Креминя.
Следует согласиться с замечаниями некоторых авторов, что поэтические откровения Креминя требуют неспешного, раздумчивого чтения. Потому что они глубоки по своему содержанию, в них важна каждая «деталь», так как чаще всего главный смысл стиха не подается открыто, а требует читательского додумывания. Они рассчитаны на сотворчество. Не случайно сам Поэт признавался:
Я був поетом, знав про ідеали:
Корчагінські, козацькі…
А проте
Я був поетом тих, що будували
Епічне, вавилонське, золоте!
Разве случайно, говоря об идеалах, Дмитро упоминает имя Корчагина, на примере которого советская педагогика старалась воспитывать строителей так и не построенного коммунистического общества? Но ему всегда по душе была борьба не за отвлеченную свободу, не за «всеобщее» счастье народа, а за достижение конкретного народного благополучия в родной Украине.
Еще одной важной особенностью литературного творчества Креминя является гармоничное соответствие его стиля и содержания внутренним качествам личности самого поэта. И прежде всего – удивительной мудрости и доброте.
Мы с Дмитром Креминем были знакомы не один десяток лет. И при написании этого материала всплыл в памяти такой эпизод. Как-то, много лет тому назад, на очередное заседание областного литературного объединения было вынесено обсуждение стихов начинающего поэта, пишущего на украинском языке. Рецензентом его стихов назначили недавно приехавшего в наш город Дмитра Креминя. Выступая перед собравшимися, он дал положительную оценку стихам, которые обсуждались. Когда мы остались с ним вдвоем, я спросил, неужели он, опытный и талантливый поэт, не почувствовал, что стихи, которые были вынесены сегодня на обсуждение, очень слабые?
Креминь похекал, потер кулаком усы. Глаза его залучились мудро, и он признался:
– Та хіба я не розумію, що вірші слабенькі… Але ж людина старалась….
Тогда, благодаря скромной реплике поэта, мне понялось, что есть истины, которые доступны только людям очень талантливым и бесконечно добрым.
Пронеслись с того времени годы. Много раз, слушая ответы своих студентов или принимая у них экзамены, перед тем как выставить итоговую отметку в журнале, мне вспоминаются тот наполненный чувствами взгляд поэта и его мудрое замечание:
– Але ж людина дуже старалась….
Илья Стариков,
доктор педагогических наук,
профессор психологии ННУ
им. В.А.Сухомлинского.

***

НІКОМУ Я НЕ ПЕРЕЙШОВ ДОРОГУ

 З останніх поезій
(2018-2019)

ВІКНО

Усе ще є – чертоги і палати,
Усе ще нам горіти і палати,
Допоки ми у пошуках меню –
У пошуках і світла, і вогню.

Волосожар. Небесна даль висока,
Де з неба сонце дивиться впівока,
І плавиться розпечене шосе,
І ми одні за кавою-глясе.

Погляну в твої очі променисті,
Єдині у платановому місті,
Де ми з тобою вбереглись од зрад,
Де нам і місто наше, як Цар-Град.

І хай на троні то бариги й урки,
То патріоти, а вже краще б турки,
Аби вернулись зі своїх широт,
І став би одноруким наш народ.

Але й без них, османів, наші дні –
Як злодії при турках, у лайні.
Та віра є, що після цих забав
Прискаче нам на поміч Святослав…

РОМАНС

Павутинка сріберна і нить золота
Обнялися у танці шиття.
Пролетіли, мов коні крилаті, літа,
І назвали ми все це – життя.

Після денної спеки – закохана ніч
У шаленому танці чуттів.
А тепер на побачення, клич і не клич,
Нам не вистачить двоє життів.

Але ти пригадай наші юні літа,
Як жилось і хотілося жить.
Павутинка сріберна і нить золота
У високому небі летить…

***
І не гріх, а досі не відмолиться
Битий шлях у сивім бур’яні,
Де сплелись латина і глаголиця,
Де минули наші ночі й дні.
Акведук із свіжою водою,
Віадук і римський легіон…
Ти була зорею молодою,
Я для тебе – ніби Аполлон.
Світла червінь молодого личка,
Та стара дорога – віадук…
Доля, мов глаголична табличка,
Щастя – перший дотик юних рук.
Як я пестив юну, милу жінку,
Почувався кумом королю…
Господом прочитану сторінку,
Я тебе цілую і люблю!

***
На берег рідної землі
З варяг у греки
Летять прощально журавлі,
Летять лелеки.

А там, у гомоні Афін,
Огонь із димом.
Згорів там поліс не один,
Прощайся з домом!

І лиш на Понті древній грек
Зоставсь зі скіфом.
Трен журавлів і плач лелек
Постали міфом…

ТЕСТАМЕНТ

Запам’ятайте мене молодим!
Ми розлучилися тільки учора.
Біла сорочка, піджак од Діора
Чорний, а в принципі – милий інтим.

Ви не забули себе молодим?

Наче ваганти, збиралися ми
Десь на далекій обкомівській дачі,
Діти поезії, надто гарячі,
Щоб дочекатись у лісі зими.
Вірші читали від двох до восьми.

Далі писалося: вільний режим.
Час постімперський, мистецька
родина.
Скільки судилось тоді молодим
Скинути в прірву і батька, і сина,
Вірші читати, вже п’яними в дим.

Нині кого на гостину позву?
Всі – від столиці по цвинтар у Львові
Відгомоніли у музиці й слові,
Заприсяглися чужому волхву.

Перейменоване місто стоїть.
Але у ньому правують чужинці,
А шароварні мої українці
Так і не кинуть облуду століть.
Ми із собою тепер наодинці.
Запам’ятайте, якими були
Ми на початку життя молодого.
Не доклювали імперські орли
Миле курча, що стрибало убого.
Запам’ятайте – себе і мене,
Доки майстри молотки і зубила
В руки взяли, де могила згубила
Тут не єдине створіння земне.
Тут, де мене ти так вірно любила…

***
А на прощання сниться Чорноморка.
А серед ночі хочеш на косу.
На Тендрівську. Волоську. Недоторка!
Тебе піском Кінбурнським пронесу.

Там акварельні фарби на мольберті.
Там і тепер шумить Волижин ліс.
Там цю красу – з народження
й до смерті –
Я непродажньо, незрадливо ніс!

AB OVO

Від першого рядка і до останнього,
Он-лайн і віртуального рядка
Ми нині проспіваємо і станемо,
Де нині місто, берег і ріка.
Над головами завірюха свище,
Така химерна, як і в ті часи,
Де химородне кельтське городище,
Де ти набутком древності
єси.
О, Миколаїв! Ти господній
задум.
Але пройшов уже безбожний
лад,
І став Едем забутим Диким
садом,
А ми самі звернули в дикий сад.
В оркестрі літ затихли звуки верхні.
Але із нами музика така,
Де є фрегат, збудований на верфі,
І місто є. І берег. І ріка…

***
Нікому я не перейшов дорогу,
Нічого не чекаю з літ і зим.
Є, що мені сказати навіть Богу
Тоді, як я постану перед ним.
І доки днесь і нас недоля топче,
А доти Богу справді не до нас.
То я йому скажу:
— Спасибі, отче,
За той минулий перебутній час.
У рай — погляну — менше й менше черги,
Торги у храмі, в пеклі — торгаші.
А щоб не все в меню писали черви,
Господь пришле нам силует душі.
Пришле свою божественну офіру
Все пережити на межі епох.
А як нам подолати нелюдь сіру
І зберегти, і не згубити віру —
Цього не скаже.
І заплаче Бог.

***
Галантний вік, але обдерті
Кутки старенького фоє…
Стою — лежу — за крок до смерті,
А смерть вальсує,
Смерть — десь є!
І я вальсую з нею в парі,
Немов пора у дальню путь.
А Саваоф сидить на хмарі
В задумі:
— Бути чи не буть?
І тільки та, яка любила,
І тільки та, яка була, —
Не ця безодня, не могила
До мене руку простягла.
І повела… А смерть не хоче
Зректися од сумних гримас.
А я шепочу:
— Ave, отче,
Помилуй мя і нас…
2018

Ользі
Імпровізація

У календарному краю
Тебе сьогодні виглядаю,
Вербову гілочку твою,
Правічну пальму цього краю.
Це так було і так це є,
Весняний шал огню і диму.
Життя твоє. Життя моє.
Весняний шарм Єрусалиму.
І цей омріяний сонет —
Планета з тисячі сонет
У вірі, честі та надії.
Царське походження твоє
І небо в дзвони б’є і б’є
У щасті вербної неділі.

21.04.2019 р.