Останній форпост, місто нескорених, фортеця півдня — саме так міжнародна спільнота, військові експерти та політики називали Миколаїв у перші тижні повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України. Росіяни намагалися штурмувати місто щонайменше п’ять разів: висадки десанту, спроби прориву з різних сторін та навіть часткова блокада не допомогли окупантам здолати оборону Миколаєва.
Кореспонденти Суспільного зібрали хроніку подій, всупереч та завдяки яким Миколаїв вистояв під навалами російських збройних формувань.
Як і в більшості обласних центрів України, у Миколаєві перші вибухи пролунали приблизно о 5:00 24 лютого. Тоді російська авіація завдала ударів по військовій інфраструктурі.
Перші російські диверсійно-розвідувальні групи в місті почали фіксувати вже 25 лютого. Їх відстежували та знешкоджували бійці територіальної оборони, правоохоронці, допомагали у цьому й цивільні миколаївці. Цього ж дня в Миколаєві тричі було чутно звуки вибухів, а о 20:25, за свідченнями очевидців, було чутно звуки пострілів в Інгульському районі міста. О 22:25 російські війська обстріляли Кульбакине, Херсонське шосе, залізничний склад та частину Корабельного району.
Вдень 26 лютого Миколаїв почав готуватися до кругової оборони міста. За повідомленням начальника Миколаївської ОВА Віталія Кіма, зі сторони Каховки Херсонської області було зафіксовано прорив російських військ. Йшлося про 12 танків, до колони техніки йшло підкріплення.
Увечері 27 лютого російські війська завдали ракетні удари по Миколаївському міжнародному аеропорту.
Міський голова Олександр Сєнкевич повідомив, що з Криму через Херсонську область у напрямку Миколаєва рухається колонна російської техніки, було прийняте рішення розвести мости у місті.
У ніч проти 28 лютого Сили оборони України знищили колону військової техніки росіян, що мала рухатись у напрямку Миколаєва. Про це повідомляв начальник Миколаївської ОВА Віталій Кім.
Весь цей час звичайні миколаївці готувалися зустрічати російських військових — до перехресть стягували автомобільні шини, готували коктейлі Молотова, зварювали протитанкові їжаки, допомагали військовим будувати фортифікаційні споруди тощо.
Ніч проти 1 березня в Миколаєві минула спокійно — у межах міста не фіксували авіа- та артилерійських ударів по військовій інфраструктурі та жилих кварталах. Колона російських військ в ніч проти 1 березня відступила від Миколаєва та рушила у напрямку Херсона.
Перша серйозна спроба російських військ взяти штурмом Миколаїв відбулась 2 березня. Тоді збройні формування РФ намагалися оточити місто та взяти його у “кільце”. Орієнтовно о 10:00 в селі Баловному, що у 18-ти кілометрах від Миколаєва, висадився російський десант, а в цей час на підступах до Калинівки Сили оборони нищили колони російської техніки. Атаку на місто було відбито.
4 березня, орієнтовно о 10:30, окупантам вдалося прорватися у Миколаїв — на територію аеродрому в мікрорайоні Кульбакине зайшла техніка та особовий склад росіян. Водночас в місто з боку Баловного намагалася прорватися ще одна колона російських військових, проте ця спроба для них виявилася невдалою.
Події, що розгортатимуться наступні декілька годин на аеродромі Кульбакине, відіграли ключову роль в обороні міста, повідомив згодом начальник патрульної поліції в Миколаївській області Віталій Даніла, який особисто брав участь у боях на летовищі. Його бойовий підрозділ із патрульних поліцейських прибув до аеродрому, коли там вже точилися бої. На той момент росіянам вдалося зайняти частину території та відсунути Сили оборони.
Остаточно відігнати росіян від летовища вдалося орієнтовно о 19:40, оскільки після відходу вони намагалися зробити повторну спробу атаки. Втративши значну частину особового складу та техніки, російські війська відійшли до Миколаївського авіаремонтного заводу.
Ніч проти 5 березня минула відносно спокійно, проте вже вдень окупаційні війська підтягнули резерви та повторно рушили колонами в бік мікрорайону Кульбакине, де головною ціллю для них залишався аеродром.
Чергову атаку на місто вдалося відбити. Частину російської техніки, яка рухалась на аеродром, знищили, дещо — “затрофеїли”. На підступах до Корабельного району почалася позиційна боротьба, яка тривала протягом 5-6 березня. Загалом, за даними міського голови Олександра Сєнкевича, станом на 6 березня поблизу Миколаєва російські війська тримали орієнтовно 1 200 одиниць техніки напоготові: танки, броньовані машини, артилерію тощо.
У ніч проти 7 березня російські війська здійснили масований артилерійський обстріл міста. Почався терор цивільного населення. Було зафіксовано влучання у житлові будинки, магазини, аптеки, цивільну інфраструктуру. Згодом Віталій Кім повідомив про те, що російські війська зайшли та закріпилися на території Миколаївського міжнародного аеропорту, що поблизу села Баловного.
Відбивали летовище військовослужбовці трьох бригад, спецпризначенці та бойовий підрозділ патрульних Віталія Даніли.
“Прийняли бій. Вони хотіли піти в атаку, але ми їх відстрілювали, потім відпрацьовували з усіх видів озброєння. А з іншої сторони, на об’їзній, приймала бій 79-ка. Там намагалися танки також зайти на об’їзну і закріпитися, але вони дуже вдало відбили їх. Там 79-ка, 35-та, 36-та… всі були. І коли вони (російські військові — ред.) вже зрозуміли, що аеропорт вони не можуть взяти, а з іншої сторони 79-ка також затискає, вони для того, щоб не залишитися в кільці, прийняли рішення відступати”, — розповів Віталій Даніла.
Окупантів з аеропорту вибили приблизно о 14:30. Про взяття об’єкта під контроль ЗСУ повідомив Віталій Кім.
Після відбиття аеропорту артилеристи Сил оборони змусили російські збройні сили відступити від Миколаєва з усіх сторін. Це була остання спроба російських військових взяти Миколаїв штурмом. Місто вистояло.
За спротив окупаційним військам 24 березня президент Володимир Зеленський присвоїв Миколаєву звання міста-героя. Попереду на миколаївців чекали випробування — масовані артилерійські обстріли, відсутність водопостачання, знищення інфраструктури тощо. Попри всі спроби російських окупантів, Миколаїв залишається нескореним.