24 лютого. Не знов, а все ще. Ми залишились в цьому дні до Дня Перемоги. До дня, коли вільна Україна знищить і вижене за всі свої кордони останнього загарбника.
Рік тому в цей день на сході сонця ми з жахом усвідомили — «Почалось». Та ще не знали, на що ми насправді спроможні.
Ми не знали, що від гуркоту ракет і снарядів в нас прокинеться не страх, а лють. І не розуміли, наскільки вона насправді безмежна та життєдайна.
Не стало місця для сумнівів, компромісів, роздумів. Ми стоїмо за свою Батьківщину, за свій дім, свої родини, за життя — і проти смерті та неволі.
Незламні, сміливі, професійні, вірні, щирі та дружні — ми, українці, єдиний і непереможний народ величної України.
Ми помстимось і оплачемо кожного Героя, кожну невинну жертву. Ми викарбуємо у генах нащадків пам’ять про кожен героїчний вчинок і вічну зневагу до потворного сусіда.
Але сьогодні, браття — тримаймо стрій. Разом до Перемоги! Слава Україні!