Творча зустріч
Ганна Половенко: «Зупинитися неможливо!»
Минулої суботи Центральна міська бібліотека ім. М.Л. Кропивницького й миколаївська видавчиня Ірина Гудим запросили містян на творчу зустріч із письменницею, волонтеркою, авторкою вже двох книг про життя у Миколаєві в період початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Ганною Половенко.
Адже події того холодного лютого застали авторку книг «Миколаїв 24.02.2022» і «Життя як уламки скла» вдома, в українському Миколаєві. Тікати чи залишитись? Як довго місто зможе опиратися ворогу? Як пережити воєнні будні разом із сім`єю? Питання виринали у її свідомості одне за одним. Жінка обрала варіант бути вірною рідній домівці, рідному Миколаєву. Вона приєдналася до волонтерів «Червоного Хреста».
Усі події, які відбувались в місті пройшли крізь її загострені відчуття, змінюючи, переплавляючи авторку, трансформуючи її з українки етнічної на українку свідому.
Російсько-українська війна суттєво загострила у неї відчуття необхідності звертатися до світу й оточення через літературу, яке пані Ганна відчувала задовго до цих подій. І влітку 2023 го у видавництві Ірини Гудим у світ вийшло перше видання письменниці й волонтерки «Миколаїв 24. 02. 2022». Тоді ж авторка серйозно замислилась над продовженням літературної діяльності й почала готувати матеріал для наступної книжки.
Минуло майже півтора року й Ганна Половенко запросила поціновувачів її письменницького таланту на знайомство з новим творінням. «Життя як уламки скла», яке презентували наприкінці 2024 го у муніципальній виставковій залі.
В другій книзі Ганна Половенко пише про війну, волонтерство й суворі будні миколаївців. В ній дуже багато життєвої психології. Для когось друге видання навіть стало ключем до самого себе, побудови або налагодження родинних стосунків у непростих умовах сучасності. За принципом «рівний з рівним» авторка ділиться з читачами моментами сімейних відносин пари, які кохають один одного протягом багатьох років, після тривалої розлуки.
«Такі книги навряд чи читаються, лежачи на дивані з кухлем вина, але вони читаються дуже швидко і залишаються з людиною надовго», – говорить авторка.
Цього вихідного дня у читальній залі бібліотеки лунало слово. Під час зустрічі з друзями, відвідувачами бібліотеки авторка читала уривки зі своїх творів.
«І автору дуже важливо зустрітись очима з тими, для кого він пише. Дуже важливо приєднатися до діалогу. Що б це не був би монолог. Що ви пишете і читаєте самі собі», – переконана Ірина Гудим.
Таке спілкування є ключовим як для видавця, так і для самого автора. Досвід, отриманий під час зустрічі у бібліотеці, важливий та цікавий для всіх учасників літературного процесу. Під час зустрічі складно було стримати сльози. Особливо, коли письменниця читала начебто про прості речі простими словами. Наприклад, про тюльпани. Але так проникливо і чутливо, що з’являлися сльози і у жінок, і у чоловіків.
«Я дуже вдячна Ганні. Тому що це справді чудові тексти. Це хороша література, яка залишиться. Яка буде потрібною і сьогодні, і завтра, післязавтра. Це частина нашої історії, нашого сьогодні, яке вже стало історичною подією», – ділиться Ірина Гудим.
Якщо вже почав писати зупинитись неможливо, зізнається пані Ганна. Образи продовжують народжуватись далі. Щодня в роботі в авторки нова повість з робочою назвою «Подорож поза межами життя». Майже готова до друку й серія оповідань. Нові твори Ганни Половенко теж поєднує тематика війни. «Ми зараз живемо поруч з нею. Ми живемо в такому світі, де вона є. І це те, що не можна не помічати», – акцентує Ганна Половенко.
Ось як сама авторка розповідає про себе. «Народилася в Миколаєві ще в радянські часи. Закінчила з відзнакою хорошу, хоча російськомовну школу. Була жовтенятком, піонеркою, комсомолкою… Вступила до Московського державного університету, відділення математики. Після закінчення повернулася в Миколаїв бо тягло додому. Моїм основним фахом є комп’ютерне програмування, робота з базами даних. Трохи малюю, брала участь у виставках. Маю сім’ю: чоловіка, двох синів, стареньку матусю. Сім’ю свою я дуже люблю і вдячна Богові за неї.
Про письменництво я ніколи не замислювалась всерйоз, бо писати – для мене завжди було природньо, як дихати. Я завжди щось писала: інструкції до комп’ютерних програм, статті, оповідання, пости в ФБ, казки для сина, іноді – шкільні твори за нього… Поступово десь з глибини мого єства виплила українська, моя рідна мова.
24.02.2022 я була вдома, в рідному місті. Події і відчуття були моторошними і яскравими одночасно, вони складались спочатку в нотатки, потім – в книгу «Життя як уламки скла». Всі події і герої книги – реальні. Головний герой – моє місто Миколаїв, який став ключом до півдня України.
Я мрію про видання цієї книги за кордоном на різних мовах, аби всі зрозуміли нарешті що таке рашизм.Продовжую писати новели, повісті. Це так цікаво, що зупинитись неможливо!»
Інформація редакції.
Фото Сергія Кононенка.