Видатні жінки Миколаєва
Життя плюс… хімія
Продовжуючи тему про достойних фахівців родом з миколаївської Слободки, хочу розповісти про мою шкільну подругу Валю Копиченко.
Це було в далекому 1944 році. 28 березня Миколаїв визволили від німецько-фашистської окупації. А вже з 1 вересня всі діти були зобов’язані відвідувати школу. Нам було по сім років, йшли ми перший раз в перший клас. 35-та жіноча школа на Колодязній. Холоднеча в класах, замість парт – табуретки і маленькі лавочки.
Мій перший урок був взимку, бо мама сумнівалась, чи віддавати дитину у холодну школу. На перерві виходжу з класу, чекаю на маму. Сльози самі котяться. «Чого плачеш?» – питає мама. – «Ніжки змерзли». Поряд стоїть дівчинка. В не дуже теплій кофтинці і питає: «Як твоє прізвище?» – “Малярова”. – «Тепер будеш у нас Маляся». Так вона і кличе мене до цього часу.
Валя Копиченко, дівчинка зі Слободки, проживала на вулиці Севастопольській і 8-й Слобідській у великій, незаможній, багатодітній родині. Валя – старша з дітей, були ще троє братів і маленька сестричка Ганнуся. За життя Ганнусі Валентина була відповідальна з самого її народження.
Згадуючи ті тяжкі воєнні і післявоєнні роки, ми, діти війни, висловлюємо велику подяку нашим матусям, на плечі яких лягла турбота про нас, малолітних.
Валя добре вчилася, для неї вирішувати математичні задачки – як насіння лускати. Шпаргалка від Валі під час контрольної роботи була гарантією моєї задовільної оцінки. Як старша дитина в родині, Валентина вимушена була після сьомого класу, отримавши неповну середню освіту, знайти свою спеціальність, працювати, щоби допомагати родині. Ще з п’ятого класу дівчина вирішила, що обиратиме спеціальність вчителя. Взірцем для неї були наші шкільні вчительки: Дарина Дорофіївна Хитрик та Ганна Іванівна Гаврикова.
Валентина вчиться у Миколаївському педагогічно-спортивному закладі тільки тому, що він іменувався педагогічним. Ніякого відношення до спорту вона не мала та згодом полюбила і спорт. По закінченню учбового закладу працювала керівницею піонерських загонів в чоловічій дев’ятій школі, організовувала культурні та спортивні заходи, займалася вихованням школярів.
Та доля вела її вперед до серйозної освіти та цікавої праці. В 1957-1968 роках Валентина навчалася на заочному відділенні біологічного факультету Одеського державного університету імені І.І. Мечнікова, а згодом перекваліфікувалася на хімічні науки.
З травня 1965 року до самої пенсії – єдине місце роботи – рідний кораблебудівний інститут. Спочатку на посаді керівника молодіжної організації, а потім лаборантки на кафедрі загальної хімії. Кафедра була заснована ще в 1927 році. Мала авторитет в інституті.Виконувала винахідливі та експериментальні дослідження для різних галузей науки і техніки.
З великою пошаною згадує Валентина Василівна колег, що прийняли її в свій колектив, вчили і допомагали.Для виконання і захисту студентами лабораторних завдань треба було підготувати все необхідне, допомогти їм вивчити теоретичний матеріал, вникнути в складні біохімічні процеси і реакції.
Хімія – давня і водночас молода наука.Входячи в наше життя, вона потребує серйозної освіти тих, хто вирішив присвятити їй свою діяльність. Нагорода вчителя – це не грамоти і ордени, а успішне творче життя його учнів. Багато років на кафедрі хімії були школярі, яких готували до галузевих олімпіад.
Життя подарувало Валентині Василівні спілкування з талановитими підлітками, що полюбили хімію і своєю натхненною працеюза її допомогою і підтримкою добивалися значних успіхів.
На протязі семи років Валентина Василівна організовувала турніри юних хіміків – Всеукраїнські олімпіади з хімії, була головною журі експертної комісії. Учасники інтелектуальних змагань, підготовлені Валентиною Василівною, приймали участь в міжнародних олімпіадах.Згодом ці учні, такі як М.Виборний, А.Шумілова, Н.Синяковзакінчивши вищі учбові заклади, захистивши дисертації, успішно працюють за кордоном, стали відомими вченими міжнародної спільноти хіміків.
За активну працю з талановитою молоддю Валентина Василівна нагороджена почесним знаком «Відмінник освіти України», почесними грамотами Міністерства освіти.
Життя йде своїм шляхом, – дівчина подорослішала, вийшла заміж, створила сім’ю. Та творча особистість не зупиняється на досягнутому.Так і Валентина, вже створивши сім’ю і маючи двох синів, за порадою доцента кафедри Ігнатенка, вирішила піднятись до вищої ступеня своєї освіти і кар’єри, стати аспіранткою Інституту геохімії і аналітичної хімії.Науковим керівником в аспірантурі був відомий в хімічних аналітичних колах Юрій Маркович Дідков.
Навчання в аспірантурі було тяжким випробуванням для сімейного життя, бо треба після виконання експериментів на декілька днів їхати до Інституту зі звітом.Велика допомога була з боку чоловіка Михайла Михайловича Мащенка, що залишився з дітьми та всіма родинними проблемами.Та Михайло Михайлович, інженер відділу головного технолога ЧСЗ стійко переносив всі навантаження.Чорноморці не підводять!
8 травня 1986 року на Вченій раді хімічного факультету Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка захист дисертації Валентини Василівни Мащенко пройшов успішно.Їй присвоєно ступінь кандидата хімічних наук.
50 років кожного дня Валентина Василівна несла свої знання студентам, а на кафедрі разом з колегами виконувала розробки бюджетних та договірних тем.Ніколи не було бажання поміняти професіюпедагога. Навпаки, хотілось творчого спілкування з колегами. На протязі 50-ти щасливих років праці на кафедрі поруч був колектив однодумців, справжніх друзів, з якими поділялись і творчі досягнення, і часи дозвілля.
В 2020 році Валентина Василівна отримала запрошення до Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.Почалося співробітництво з кафедрою природно-математичної освіти та інформаційних технологій. В інституті працювала з вчителями 15 років. Брала участь в обласних науково-практичних конференціях вчителів хімії, природознавства, читала лекції, проводила лабораторні заняття з вчителями- курсантами, готувала їх до участі в обласних конкурсах «Вчитель року» в номінації «Хімія».
В 2015 році завершено педагогічну діяльність, розпочався новий етап життя –на пенсії.Та наше покоління не піднімає білий прапор. Життя продовжується в дітях, онуках, друзях, справах, що не дають «випадати в осадок».
Алла Царенко, ветеран ЧСЗ
На фото:
1 – з викладачами кафедри, однодумцями
2 – хімією цікавилася і Ольга Харлан
3 – загальний педагогічний стаж Валентини Мащенко – 60 років