Екологія та наука
Як Дніпровсько-Бузький лиман від загибелі врятували
Водні ресурси в нашій країні дуже обмежені, особливо на півдні. Обсяг річкового стоку, що припадає на одного мешканця, є одним із найнижчих серед країн Європи. Тому до вирішення найгостріших проблем, серед яких – забезпечення водою, продовольством, збереження навколишнього природного середовища – необхідно підходити обґрунтовано та продумано.
Основним джерелом водопостачання є річки. Але дехто розглядаєїх як суто технологічну систему, не звертаючи уваги на роль рослин і тварин у формуванні екосистеми та якості води. Така стратегія, безумовно, призводить до екологічних втрат. Запобігти великій екологічній катастрофі в Миколаївській областінаприкінці 80-х років ХХ сторіччя вдалося завдяки рішучому спротиву громадськості, вчених-екологів, місцевих мешканцівза підтримки керівника області Леоніда Гавриловича Шараєва.
Інтенсивна неконтрольована багаторічна господарська діяльність на території Миколаївщини та ерозійні процеси призводили до замулення і заростання більшості малих річок і штучних водойм. Основними забруднювачами природних вод стали виробничі потужності водоканального господарства міст Миколаєва, Первомайська, Вознесенська, підприємств агропромислового комплексу, особливо м’ясної і молочної промисловості, Очаківський мідійно-устричний комбінат.
До кінця 80-х рр. в Інгулецькій зрошувальній системі повністю вийшло з ладу і не використовувалося більше тисячі гектарів зрошуваних земель. Багато площ піддалися осолонцюванню. Протягом 80-х рр. в результаті втрати родючості на зрошуваних землях недоотримано валової сільськогосподарської продукції на 38,8 млн крб. Врожайність зрошуваного клина в області стала найнижчою по республіці: вона не перевищувала 60% від проєктної. Величезні збитки миколаївським меліораторам приносило постійне відкачування високомінералізованих шахтних вод в період їх високого рівня мінералізації.
Спроби захистити річки від забруднення не давали результатів – підприємства не виконували прийняті в 70-х рр. постанови із захисту р. Інгулець від шахтних вод Кривбасу. Не існувало станції очищення промислових стоків Криворізького металургійного комбінату ім. Леніна, не створена система відведення дренажних вод відвального хвостового господарства Південнозбагачувального комбінату.
Покрити дефіцит води?
Водогосподарські баланси Дніпра показали, що збільшення водоспоживання в басейні призводить до виникнення дефіциту води, що у перспективі зростатиме. Подальший розвиток зрошуваного землеробства, забезпечення централізованим водопостачанням міст, сіл і селищ міського типу потребували додаткового споживання. За розрахунками,це мало обумовити щорічне збільшення використання води на 6-7 млрд куб. м.
Проблема покриття дефіциту води в басейні Дніпра мала багаторічну історію вивчення.Існував навіть проєкт перекидання частини стоку північних річок і Волги у Дніпро, однак від нього відмовились через незначні резерви води, екологічні ускладнення та високу вартість будівництва. Вивчалося підвищення водовіддачі Кременчуцького та Каховського водосховищ. Розглядалися варіанти збільшення використання прісних підземних вод, застосування мінералізованих морських і підземних вод. Але надто висока вартість подачі підземних вод з північних областей на південь, з моря – в промислову зону на відстань більш як 300 кілометрів, опріснювання зробили неможливою реалізацію цих проєктів.
Єдиною науково і економічно обґрунтованою альтернативою у питанні підвищення водозабезпечення населення та господарського комплексу півдня УРСР мало стати спорудження каналу Дунай-Дніпро. Рада Економічної Взаємодопомоги ще в 60-х рр. розглянула питання комплексного використання водних ресурсів Дунаю.
Інститут «Укрдіпроводгосп» за участі 65науково-дослідних проєктних інститутів, у тому числі 15 інститутів АН УРСР, розробив «Техніко-економічне обґрунтування будівництва каналу Дунай-Дніпро». Воно передбачало перекриття Дніпровсько-Бузького лиману в 1981 р. та будівництво в Очакові Дніпровсько-Бузького гідровузла. Це рішення погоджене та затверджене всіма необхідними міністерствами та відомствами, у тому числі АН УРСР і Державним комітетом УРСР з охорони природи.
Після розгляду проєктних рішень будівництва гідровузла Держплан СРСР доручив Держагропрому УРСР, Мінводгоспу УРСР, Південному відділенню ВАСГНІЛ виконати у 1989-1990 рр. обґрунтування розвитку зрошення на період до 2010 р., а АН УРСР – наукове обґрунтування прогнозів якості води, її впливу на екологічну обстановку в Дніпровсько-Бузькому лимані.
Більш детально цю тему висвітлив у своїй науковій статті «Програма «Екологія»: як запобігли катастрофі на півдні УРСР» доктор історичних наук Д. В. Нефьодов.
Не допустити екологічної катастрофи
Наприкінці 80-х років ХХ століття назрівало нове«будівництво сторіччя», що могло призвести до екологічної катастрофи. Як зазначав доктор історичних наук В. С. Єрмілов у своїй книзі«Курорт Очаків: краєзнавчі та курортологічні нариси» (Миколаїв,2010 р.): «У другій половині 80-х років минулого століття в Очакові почалося здійснення грандіозного проєкту будівництва одного з останніх об’єктів радянської гігантоманії – Дніпровсько-Бузького гідровузла, що передбачало перекриття лиману і опріснення його шляхом підведення до нього каналу Дунай-Дніпро».Щоб опріснити лиман, планувалося перекриття його потужною дамбою від Очакова до Кінбурнського півострова зі шлюзами та найкоротшою дорогою з правобережного північно-західного Причорномор’я до Криму.
Підготовчі роботи з будівництва гідровузла в Очакові почалися в 1982 році. На весь комплекс перекриття лиману передбачалося витратити близько 1 мільярда рублів.
Проте в суспільстві виникла гостра дискусія.Обговорювали цю тему в республіканських і місцевих газетах, на телебаченні. Адже людина знову намагалась не чекати милості від природи, а взяти її силоміць.
Категорично виступили проти цього проєкту громадські об’єднання, місцеве населення, екоактивісти та вчені інститутів системи АН УРСР.Їх підтримало й партійне керівництво області на чолі з першим секретарем Миколаївського обкому партії Леонідом Гавриловичем Шараєвим.
Безперечно,в цьому протистоянні вирішувався майбутній стратегічний шлях розвитку не лише Миколаївщини та Півдня, а й усієї України. Бюро наукової ради АН УРСР з проблем біосфери визнало проєкт економічно невиправданим, екологічно небезпечним і звернулося з проханням до Держкомприроди країни з пропозицією провести об’єктивну екологічну експертизу.Її результати підтвердили можливість катастрофічних наслідків та ускладнення стану навколишнього середовища по всій території України.
26 листопада 1988 р. голова Держплану УРСР В. Фокін офіційно повідомив про припинення в 1989 р. усіх пошукових і дослідних робіт з прокладання через українські степи русла штучної річки. Роботи з будівництва каналу були припинені. Одночасно згорнуті всі підготовчі роботи зі спорудження Дніпровсько-Бузького гідровузла.
За дискусією про водогосподарський комплекс стояло питання про підтримку або відмову від екстенсивних методів господарювання. Після комплексного обстеження спеціальна комісія АН СРСР рекомендувала Держплану СРСР віддати пріоритет у забезпеченні водою не промисловості, а сільському господарству. В країні різко обмежили будівництво та розширення діючих підприємств, технології яких вимагали великої кількості води. Це атомна енергетика, хімічна, нафтопереробна, нафтохімічна та мікробіологічна промисловість, чорна металургія. Припинено будівництво Чигиринської АЕС. Пріоритет при розподілі водних ресурсів отримало сільське господарство.
Греблі – НІ!
На щастя, тоді катастрофічне щодо екології грубе втручання в природу півдня України було зупинене. Воно могло б мати жорсткіекологічні наслідки. До прикладу, гребля, яку планувалося збудувати в Очакові, відрізалаб шляхи міграціїрибдонерестилищ, які багато сотень років слугували зручними місцями для відкладання ікри, зокрема, червонокнижних, осетрових риб. Воді в лимані загрожувало «цвітіння» внаслідок масового розвитку мікроскопічних планктонних водоростей. Під загрозою зникнення опинилися б багато представників флори і річкової фауни.Шкідливі речовини з промислових об’єктів через скидання їх в Південний Буг і Дніпро довершили б сумну картину екологічних наслідків. Зрештою реалізація цього проєкту загрожувала б Очаківському узбережжю як курорту, аж до самого його знищення.
Не менш важливими були і економічні наслідкивже розпочатого проєкту: не вдалося уникнути величезних збитків – під час будівництва каналу Дунай-Дніпро загублено назавжди тисячі гектарів чорноземів.
Тим не менш,в 90-хрокахзнову з’явилися голоси за оновлення проєкту.Під тиском критики йогоне дозволили втілити в життя і захистили довкілля.
На узбережжі Очакова і сьогодні біля колишнього мідійно-устричного комплексу міститься звалище бетоннихі гранітних брил, як пам’ятка безгосподарності.
Сподіваємось, щорозсудливість, державне мислення, турбота за майбутнєі в подальшому сприятимуть мінімізації негативних наслідків діяльності людини та збереженню екологічної рівноваги.
Євген Горбуров, Дмитро Нефьодов.
Фото з відкритих джерел.