З того часу, як було винайдено друкарський верстат, життя громад висвітлювалось на сторінках друкованих видань міських газет. Про це більш детально мають розповідати історики, професійні журналісти, робітники міських архівів.
Ще в 1897 році«Союз Адміралтейських робочих в місті Миколаєві» надрукував три номери нелегальної газети «Наше дело». 11 жовтня 1917 року в Миколаєві надруковано перший номер робітничої газети «Пролетарське знамя».
Після буремних років революції і громадянської війни започатковується видання професійних робітничих багатотиражок на заводах «Руссуд» і «Наваль». На сторінках газет висвітлювалася виробнича діяльність, суспільне життя робітничих колективів.
Автори краєзнавчих книжок з історії заводів активно користувалися матеріалами цих багатотиражок, та ніхто з них не згадує робітників редакції, кореспондентів, рабкорів, що готували для газет матеріали, висвітлювали події та проблеми своїх підприємств в різні роки.
В жовтні 1997 року Чорноморський суднобудівний завод святкував своє сторіччя.Цей рік був ювілейним і для заводської багатотиражки «Трибуна робочого». Їй виповнилося 75 років. Перший номер газети тиражом всього 20 екземплярів вийшов в 1922 році. І мала вона назву «Гудок Наваля».А згодом після надання заводу імені французьких моряків-протестувальників – «Гудок Марті».
Свою назву «Трибуна робочого» виправдовувала, бо дійсно протягом багатьох років свого існування була трибуною, з якою озвучувалися заводські події. Газета була популярна не лише на заводі, а і в місті.Виходила на чотирьох сторінках з солідним тиражом– 4000-5000 примірників. Своєї популярністю виданнязобов’язане журналістам з великим життєвим та професійним досвідом, в минулому – практикам обласної газети, – Борису Борисовичу Яновському, Софії Йосипівні Русецькій, Ользі МарковніЗлатопольський.
КореспондентиЛ.Кучеренко, В.Марущак, Л.Хасхачих, Л.Олейнікова, В.Ярошенкооперативно і талановито писали про будівництво кораблів, досвід передовиків виробництва, соціальні проблеми і культурне життя заводчан. В різні роки головними редакторами газети працювали Тимофій Трохимович Уралов, Петро Сергійович Федутик, Геннадій Денисович Ігнатенко, Людмила Михайлівна Кучеренко, Георгій Володимирович Нестеренко.
Тимофій Трохимович Уралов був активною творчою людиною, – сам
багато працював в газеті та вчив журналістів, робітничих кореспондентів, що «газетне слово найгостріша зброя в боротьбі з недоліками і проблемами». А кожна стаття правдиво описуючи події, має бути яскравою і цікавою.
В далекому 1926 році на сторінках заводської газети розпочинає свою діяльність літературний гурток «Шків». Одним з його керівником був робітник міднокотельного цеху Марко Лисянський, що став з роками відомим поетом, оспівував в своїх віршах наш завод і рідне місто Миколаїв.
Тимофій ТрохимовичУралов відродив діяльність літературного об’єднання з новою з новою назвою «Стапель». В обідню перерву хлопці, закохані в поезію, приходили в редакцію, спілкувалися з журналістами, читали свої вірші.Майже неможливо було в ті часи видати окрему збірку віршів робітничого поета.Заводчани мали можливість ознайомитися з творчістю Анатолія Бенера, Якова Тубліна, Сергія Крижанівського, Георгія Сарапіона, Віктора Анісімова, Олександра Волчка, які публікувалися на сторінках заводської газети.
Надійними помічниками редакторів були рабкори, робітничі кореспонденти- технарі, а в душі – лірики та інтелігенти. Читачі полюбляли статті- згадування друзів газети О.І.Смирнова, Д.М.Гетмана, П.В.Судакова, І.С.Гапонцева, В.Д.Бондаренка.
Олександра Івановича Смирнова знали і довоєнне і післявоєнне покоління чорноморців. На протязі всього свого робітничого життя він скрупульозно збирав матеріали про діяльність заводу, його робітників і був одним із авторів книги «Чорноморський судостроительный» (1978 р.).В редакції газети «Трибуна робочого» він був своєю людиною, досвідченим порадником. Його називали «ходячою енциклопедією», бо він знав історичні факти і людей з давніх часівіснування заводу і охоче ділився своїми спогадами з читачами багатотиражки.
Дмитро Миколайович Гетман з робітничої родини того покоління, що стояли у джерел миколаївського суднобудування, працювало чесно і самовіддано.Розмітник, один з кращих бригадирів судноскладальників, ветеран сталінградських боїв, майстер технічного контролю в післявоєнні роки.Доброзичливий. Один з тих, кого називають робітнича інтелігенція. Він полюбляв книжки, з молодих років був закоханий в образотворче мистецтво, досконало знав довоєнну експозицію картин нашого художнього музею.Своїми знаннями, спогадами, емоціями, враженнями Дмитро Миколайович ділився на сторінках заводської багатотиражки.
Чимало було назаводі людей, про яких досі згадують ті, хто їх знав, – чесних в праці і житті.Івану Сергійовичу Гапонову було що розповісти молодому поколінню, бо життя кидало його від Дніпробуда до заводів Уралу, Сибіру, Далекого Сходу, де потрібні були його робочі руки. А ще Іван Сергійович любив писав вірші про те, що його хвилювало. Був почесним членом літоб’єднання«Стапель».Вірші не були його головною справою, але – покликанням, щоби висловити свої почуття сильного духу і краси.
Не можна не згадати фотокореспондентів, що своїми світлинами оживляли газету, залишили нам зображення кораблів і портрети їх будівельників. 50-60 роки активними фотолітописцями на заводі були В.І.Кудашкін та М.І.Воронцов.
В 1959-му році створена технічна кінофотолабораторія.Її керівник Іван Володимирович Войков досконало знав кіно і фото справу. Кіногрупа лабораторії створила 40 короткометражних науково-популярних фільмів про життя заводу і людей праці. З 1975 року КФЛ очолював Дмитро Михайлович Довгопол, вмілий організатор і душевна людина.Він створив творчу атмосферу в колективі. Світлини заводських фотомайстрів були яскравою ілюстрацією подій в заводській багатотиражці, місцевих та галузевих виданнях.
Досвідчені та майстри В.Ф.Дерибас, Б.К.Кілєєв, Ю.А.Рец, С.С.Сорокін, А.І.Гречушніков, В.Н.Білоград були завжди напоготові зняти і залишити нащадкам фотофакт та значних подій заводського колективу. Тут розкрили свій фаховий і мистецький талант молоді фотомайстри Б.І.Панов та О.О.Кремко.
Борис Іванович Панов мав більше 100 призів міжнародних фотовиставок.
І перший в Україні – почесне звання «Художник міжнародної федерації фотографічного мистецтва».
Олександр Олександрович Кремко(серед колег і друзів – СанСанич) –легендарний фотожурналіст міських газет, людина позитивна, оптимістична. Він Почесний громадянин Миколаєва, кавалер ордена «За заслуги», лауреат міжнародного рейтингу «Золота Фортуна». Він жив і працював під девізом: «Я люблю наше місто».
Від редакції: І це все – наша історія, яку забувати не можна.Продовження теми про заводські багатотиражки читайте в наступних випусках «Вечірнього Миколаєва»
Алла Царенко, ветеран ЧСЗ.
На фото: прохідна ЧСЗ у 1980-ті роки; «Стапелю» у 2019-му році виповнилося 90 років; відомий поет Марко Лисянський очолював заводський літературний гурток; “Вечорківський” фотокор Сан Санич починав з ЧСЗ.
