З перших вуст
Історія однієї двері
Від редакції: дякуємо відомому миколаївцю, краєзнавцю, досліднику, творчій людині Андрію Шинкаренку за таке оповідання, яким він погодився поділитися з нашими читачами. Чекаємо від талановитого Андрія нових цікавих розповідей. Далі – пряма мова.
Хотів просто поділитися з вами фотографіями моїх під’їзних дверей, знятих у різні роки. Підготував знімки і вирішив написати невеликий коментар… вийшла невелика розповідь.
Ці двері з’явилися разом із будинком у 1956 році. Тоді вона була міцною та красиво пофарбованою. Повз неї проходили новосели та галасливі гості, пробігали маленькі діти погуляти у двір, а, коли трохи підростали, то вирушали через ці двері у світ знань. А ще входи часто ставали імпровізованою фотостудією, у якої робився перший знімок першокласника, який вирушав до школи. Про двері згадували взимку, коли ставало холодно і їх треба було щільно закривати, щоб берегти тепло в під’їзді.
У полотно дверей при її виготовленні врізали замок, але користувалися ним тільки будівельники, коли будувався будинок. Щойно були вручені ордери на квартири, про замок забули, а ключ, швидше за все, просто викинули через непотрібність. Та й кому він був потрібен, коли навіть у квартирах під’їзду всі двері відчинялися одним ключем, а сам ключ дуже часто залишався мешканцями під килимком, щоб хтось із домочадців, що прийшов додому без ключа, міг спокійно увійти до квартири.
Валерка, хлопчисько з сусідського двору, скрутив із дверей один із шпінгалетів для свого самострілу, а хтось із сусідів прибив до неї пружину і питання із зачиненням дверей взимку було вирішено у такий нехитрий спосіб.
Через 25 років, при косметичному ремонті будинку двері пофарбували, а ще через 5 років, щоб надати їй сучасний вигляд обшили дерев’яними планками. Ще через 5 років на дверях був встановлений електрозамок з переговорним пристроєм, але як завжди було в той час, – ніхто не став морочитися з установкою самих переговорних пристроїв в квартири. Бригада шабашників, за один день виконала всі роботи, – зміцнили петлі, встановили шпінгалети та прорубали (у буквальному сенсі) у двері прямокутний отвір для встановлення замка. Наступного дня у під’їзді встановили блок живлення, та сам замок на двері. Мешканцям повідомили код від замку та на цьому роботи було закінчено. Вся ця система, як не дивно, прослужила близько 10 років, але потім у замку щось зламалося і відремонтувати його вже не змогли.
Так двері прожили до 2011 року, поки хтось різким рухом власного тіла не зірвав їх із верхньої петлі. В цей же час я займався виготовленням різних металоконструкцій і вирішив на власному виробництві виготовити нові двері. Мешканці під’їзду були не проти і робота закипіла.
Вирішив, що нові двері потрібно встановити на те саме місце де і стояли старі, тобто «монтаж із чвертями», як кажуть у будівництві. Багато фірм намагаючись зробити дешевше, монтують двері врівень із зовнішньою стіною, що однозначно неправильно.
Коли монтували нові двері, я зняв зі старої дуже цікаву табличку, встановлену на двері практично відразу після заселення будинку. На ній була написана інформація про відділення зв’язку, яке обслуговувало будинок та про час доставки кореспонденції. На мій погляд, це дуже цікавий артефакт, що показує, які зусилля потрібно було докласти працівникам преси та пошти, щоб доставити свіжу газету за адресою швидко та вчасно!
Сьогодні, коли поширення інформації відбувається практично зі швидкістю роботи інтернету, старенька табличка, що відслужила 55 років, відпочиває в моїй колекції. А я, за допомогою все того ж інтернету, показую її вам і думаю про те, як змінився цей світ за останні десятиліття.
Андрій Шинкаренко.
Фото надані автором.
