Крик душі. Повертаючись до надрукованого

Моя родина є постійними читачами “Вечірки”. З особливим інтересом, бо розумно і пізнавально, читаємо судження відомого й знаного доктора педагогічних наук, професора І.М. Старікова. Так було і з його публікацією “Крик душі” (“ВН” від 29 жовтня 2019 р.).

Проблеми освіти загалом і шкільного життя зокрема для мене становлять професійний інтерес (42 роки працюю в школі). Неоднозначно сприймаю зміни (чи то реформування) в системі освіти. Є проблеми застарілі, але певні негативні тенденції стали особливо помітними в останні десятиліття. Це і надмірні навантаження на дітей, занадто ускладнені (які дублюються) навчальні програми, падіння інтересу в учнів до знань, непрестижність самої професії педагога в суспільстві, різке зниження ролі батьків у сімейному вихованні, соціальне розшарування і меркантильність, політичні потрясіння, екологічні проблеми тощо.
Медики і психологи в один голос б`ють тривогу: наші діти захоплені ігроманією, Інтернетом, позбавлені живого спілкування, втрачаються ідеали і орієнтири, а отже діти частіше хворіють, стають психічно неврівноваженими, легко піддаються стресам, апатії, втрачають відчуття реальності і перспективи. Сучасному педагогу в сучасній школі стає дедалі важче виконувати головну державну функцію – навчати і виховувати підростаюче покоління, відповідаючи на запити суспільства і виклики часу.
На моє глибоке переконання і переконання моїх колег, без реальної, позитивно-дієвої ролі сім`ї та батьків у навчанні та вихованні власних дітей нам, педагогам, практично не під силу вирішувати усі педагогічні проблеми сьогодення. Про роль батьків у цьому процесі колись розумно сказав Пантелеймон Кулиш: «Тільки із хорошої хати виходить хороша людина». Тут є над чим усім нам, дорослим, замислитися.
А розмірковуючи над вічним питанням виховання Особистості, як додаток до порушеної проблеми, пригадаю власну притчу «На одному із базарів»:
На одному із базарів
Важко уявити,
Торгували крамом люди,
Де зібрались діти.
Тут товари особливі,
Різна їх ціна,
Поряд совість вже не чиста,
Честь лежить одна.
Гідність також якось збоку,
Теж минають люди,
Всюди крики й штовханина,
Матерщина всюди.
Десь окремо, на узбіччі,
Притулилась правда,
як дівчина-сиротина,
Хоч на вигляд славка.
Люди також всі минають
Працю й працьовитість,
І зневажливо кивають,
Де лежить сміливість.
Годі навіть і казати
Про інші чесноти,
Все це, як товар вчорашній,
Це не для роботи.
Скрізь тут дітям пропонують
Лінь, брехню і підлість,
Ще зажерливу пихатість
І нікчемну ницість.
Підлабузництво в роздачі,
Хамство теж в фаворі,
Безкультур`я – того всюди,
Як сміття на дворі,
Скрізь тут дітям пропонують
І всього навалом,
Один одного штовхають,
Звуть кого нахалом.
Як тут дітям розібратись,
Схаменутись вчасно,
Що дорослі пропонують
Гласно і негласно.
А вже потім, майже хором,
На когось киваєм:
Чому діти є такими?
Добре усі знаєм.
P.S. Щодня вдивляюсь у розумні допитливі очі дітей і щоразу переконуюсь: вони, наші діти, потребують нашої допомоги, підтримки і любові. Бо це ж — наше майбутнє!!!
Леонід Ржепецький,
учитель історії Миколаївського муніципального колегіуму ім. В.Д. Чайки, класний керівник 7-А класу, заслужений працівник культури України, член НСЖУ.