60 літ тому, 12 червня 1962 року, вийшов у світ українськомовний переклад Біблії. Повний, канонічно визнаний усім християнським світом. Перекладач – політичний вигнанець з України Іван Огієнко.
Зважаючи на те, що й така непересічна подія національної історії залишиться поза увагою українських ЗМІ, здебільше із фактичним статусом постоталітарно-олігархічних, дам коротку хроніку цілковито невідомого загалу. Зі сподіванням, що небайдужі друзі поширять своїми каналами, поза упереджених щодо українознавчої проблематики “наших-ненаших” ЗМІ. Тут – лиш 10 невідомих фактів.
1. Біблію друкували у Великій Британії, в лондонські друкарні «Вільм Кловес і сини». Замовником і спонсором виступило Британське й Закордонне Біблійне Товариство.
2. Обсяг видання – 1524 с., формат – 20-14,5 см., розмір шрифта 14 кг.
3. Робота цієї особистості над його «справою всього життя» тривала… 44 роки.
4. Переклад здійснювався лише з оригінальних мов (не з російської): Старий Заповіт – із староєврейської, Новий Заповіт – із старогрецької. Обидві мови перекладач знав досконало.
5. Книги цієї не було б, якби Огієнко не подбав про ще один передрук машинопису (Боже провидіння!), який незмінно возив за собою. Цю роботу в останній момент, у Варшаві, виконала українська емігрантка і прекрасна друкарка Софія Сім’янцева (вагон із багатьма рукописами Огієнка згорів незабаром під час бомбардування Варшави німцями 1944 року).
6. Про масштаби роботи перекладача: усіх слів, що потребували буквального перекладу – 775 тисяч; усіх сторінок рукопису, на яких вмістилися ці пари слів – 14 тисяч; один скріплений нитками зшиток-зошит складав 400 сторінок; усіх зшитків, які «мандрували» з перекладачем воєнними дорогами від Холма Варшави, Відня, Берна, Лозанни, – 37.
7. Мішки з цими перекладами були закопані на території монастиря біля містечка Сен-Пельтен, куди вже 4 квітня 1945 р. зайшли радянські війська. 1949 р. офіцери англійської розвідки відшукали це місце. Те, що в мішках, було відправлено спецрейсом з Відня до Вінніпега для продовження праці з перекладом.
8. Перший публічний відгук про переклад – Юрія Липи з Варшави. Тут – фрагмент: «Кожне слово чи речення перевірене не тільки за оригіналом, але й за кращими сучасними перекладами. Та не тільки ця пильна вірність оригіналові характеризує переклад. Є в нім дивна ясність думки та простота вислову. Переклад Огієнка звучить маєстатично».
9. Уперше до читачів в Україні цей переклад дійшов через 33 роки – 1995 р. Цього разу спонсором виступило Українське Біблійне Товариство. Втім, тривалий час у відправах храмів УПЦ КП вживався мало. Й досі в багатьох храмах ПЦУ беруть Біблію в перекладі Святійшого Філарета. Однак цей переклад… з російського видання.
10. Підписаний 12 червня 1962 р. митрополитом Іларіоном (Огієнком) дарчий примірник Біблії своїй доньці Ларисі з вдячністю за допомогу в перекладі автор цих рядків знайшов у Монреалі у вересні 1997 році – через півроку по смерті пані Лариси. Знаходився він в одному з мішків її особистих речей, які зберігала подруга, відома канадська українська журналістка Галина Змієнко-Сенишин. Саме цей примірник я повернув в Україну і згодом, в урочистій обстановці на сцені тодішнього РБК, передав до Брусилівського музею Огієнка. Сьогодні він – найголовніший раритет, що оберігає над рідним краєм Огієнка й далеко поза ним Українське Небо.
Детальніше і найновіше про цю істрію, яка вартує блокбастера, лиш не для наших замовників і фінансувальників кіно, – в свіжому дослідженні: М. Тимошик. Українське книговидання в діаспорі: Велика Британія (розділ “Лондонські сторінки української Біблії”. К.: Наша культура, 2021. 486 с.)
