Именинники и юбиляры литературного февраля

15:02

Откройте «Вечерний Николаев» в Google News и  Телеграм-канале

книги

150 років виповнилося Лесі Українці 25 лютого. Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач (1871-1913). Народилася вона 25 лютого 1871 р. в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880 р. дуже застудилася, почалася тяжка хвороба. Влітку 1883 року в неї діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки руки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». Про рівень її освіти може свідчити той факт, що у 19-літньому віці вона написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

Побувавши 1891 року в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України. Історію коханнів Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського.
Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла видатна письменниця 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.
***
16 лютого народився миколаївський письменник, публіцист, драматург, активний громадський діяч, автор першого ґрунтовного дослідження з історії нашого міста «Исторический очерк столетнего существования города Николаева при устье Ингула (1790-1890)» Григорій Миколайович Ге (1830–1911).
Г. М. Ге досліджував історію Миколаєва, багато друкувався у місцевій пресі, а також був справжнім «бібліо-течним дідусем» для книгозбірень на Півдні України. У 1871 р. він став одним з ініціаторів відкриття Херсонської громадської бібліотеки (нині – КЗ «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара»), а в 1881 р. – Миколаївської громадської бібліотеки (нині – Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека). Похований Григорій Миколайович на Старому міському кладовищі. На його честь у Миколаєві названо провулок.
Родина Г. М. Ге зробила значний вклад у розвиток культурного життя нашої країни. Його брати – відомий художник-передвижник Микола Ге та письменник Іван Ге, а син – актор і драматург Григорій Ге.
***
Юбилей в феврале отметил известный николаевский поэт. И не просто поэт, а Король!
Тарас Кремінь, Уповноважений із захисту державної мови: «Срібному королю» поезії Олегу Духовному – 70.
«Не всі поети народжуються в провінції поблизу моря, проте їхній талант – в епіцентрі уваги прискіпливих дослідників творчості та, хоч і часи далеко не ліричні, своїх шанувальників. Так і з моїм земляком – відомим українським поетом і соціологом Олегом Духовним.
Він народився 12 лютого 1951 року в узбецькому місті Самарканд. Як і О.Сизоненко, Е.Январьов, В.Пучков, В.Качурін, 1976 року він закінчив колись популярний серед творчої молоді краю філфак Миколаївського пед-інституту. Навчався в аспірантурі Інституту філософії НАН України. Вчителював. Дописував до місцевих газет. Відвідував літературні об’єднання. Тепло дружив із інтелігенцією. Нині – соціолог Миколаївського Центру по вивченню громадської думки «Наваль-Експерт». Перші публікації датуються 1970-ми. Довго писав вірші для себе і рідних. Набирався досвіду без поспіху. Саме тому йшов до великої літератури неквапливо, досить обережно, проте останнім десятиліттям, як це помітно, – доволі стрімко. Відразу голос О.Духовного, якого не сплутаєш, став серед найпотужніших. Він уміє декламувати, на відміну від багатьох інших, не тільки свої вірші, але й вірші сучасників. Феноменальна пам’ять, уважність, стилістика, стриманість, хоч і вдає піжона, – його ознаки. Він – лауреат поетичних конкурсів «Пушкинская осень в Одессе» (2010), де йому вручили срібні лаври, а В.Пучкову – золоті, а також міжнародного «Ватерлінія» (2011, Миколаїв).
Олег Духовний – автор кількох поетичних збірок: «Осенний синдром» (2008) і «Императив» (2010), онлайн-книги віршів «Обратная сторона луны» (2012), серед провідних мотивів лірики, в якій переплетені традиції класичного та сучасного мистецтва, українська та світова культура, – любов до рідного міста, земляків, коханої. Як на мене, вірші з присвятою Андрієві Антонюку, вміщені у книзі спогадів про нього – серед найкращих. На думку Д. Бураго, упорядника альманаху поезії «Сота» російськомовних поетів України, наш земляк – серед трійки найвідоміших миколаївців поруч із Е.Январьовим і В.Пучковим.
Єдиний серед тих, хто ще може написати книгу спогадів про літературний Миколаїв ХХ століття – свою епоху.
***
Еще один николаевский юбиляр, писатель Алексей Торхов родился 28 февраля 1961 года в селе Олинске Нерчинского района Читинской области.
С 1993 года живёт в Николаеве. До того, в 1981–2002 годах служил в милиции Днепропетровска, Запорожья и с 1993 года – в Николаеве. В 1986–1992 годах заочно учился на юридическом факультете Одесского государственного университета имени И. Мечникова. Двенадцать лет из двадцати одного года службы в милиции проработал в экспертно-криминалистической службе на различных должностях – от эксперта райотдела до заместителя начальника Научно-исследовательского экспертно-криминалистического центра при УМВД Николаевской области. В отставку вышел в звании майора милиции. Далее работал аналитиком в детективном агентстве, после – в информационном бизнесе.
Автор поэтических книг «Сеятель птиц» (Винница, 2007), «Чайная пауза перед блюзом» (Николаев, 2009). Поэтический псевдоним – А. В. Тор. Публиковался в журналах «Южное сияние» (Одесса), «©оюз Писателей» (Харьков), «Вітчизна» (Киев), «Радуга» (Киев), «Дружба народов», «Чайка/Seagull» (США), «СТЫХ», альманахе «Юрьев день», «Литературной газете» и др.
Имеет литературные награды: Гран-при всеукраинского поэтического фестиваля «Звуки поэзии» (Винница); Гран-при всеукраинского поэтического фестиваля «Летающая крыша» (Черкассы); Гран-при всеукраинского поэтического фестиваля «Элита» (Луганск) и др.
Также Алексей Торхов – лауреат конкурса «Согласование времён» (2009), победитель международного фестиваля «Славянские традиции» («Лучшее стихотворение о любви»; 2010), лауреат Третьего австралийского фестиваля русской традиционной и экспериментальной литературы «Антиподы – Иной глобус» (Австралия, 2011). Обладатель премии Волошинского конкурса (2012, номинация «Проза»).