Українці залишаються однією з найдовірливих націй. За даними Центру Разумкова, більш за все українці готові довірити владу політичній силі із середовища військових (46,6 %).
Взагалі-то, світова практика показує, що військові не формують політичних партій і нікого про довіру не запитують. Просто беруть владу і все. Чим все закінчується, світова практика теж говорить.
Щось мені підказує, що українські військові ментально не здатні брати владу до рук. В такому разі залишається обрати шлях виборів. Технологічно зробити не важко: і гроші в них вкладуть, і штаби організують і списки складуть, і проголосують. От тільки що далі? Ще одна зламана демократична іграшка у шафі народних розчарувань?
Питання третє: Хто тоді захищати країну буде?
Питання четверте: А хто вам сказав, що військові у політиці боротимуться з корупцією?
Для того, щоб перейти у наступний клас демократичної школи, в першу чергу треба переглянути ставлення до самих себе. Сказати собі, що ти не юніт у чужій грі, а нові люди, що увійдуть в кабінети на Банковій, – не геймери.
Пришвидшити цей процес може закон про Офіс Президента, яким суттєво звузити функції та відповідно чисельність працівників. 100-150 осіб (служба протоколу, сек’юріті, аналітики, юристи, зв’язки з громадськістю). Далі на виконання закону перевезти Офіс в іншу локацію – невеличку, модернову, прозору, аби ніхто після Зеленського не міг дихати тим повітрям, яке отруювало можновладців впродовж останніх десятирічь.
Колишнє приміщення ЦК КПУ віддати під крутий навчальний заклад, а військовим хай залишиться все найкраще в країні, і перш за все – найліпший модерновий шпиталь, що протягом довгих років буде взірцем національної медицини.