“Дзвоник тільки для вчителя!”. Освіта в СРСР

13:40

Откройте “Вечерний Николаев” в Google News и  Телеграм-канале

В українському суспільстві досі побутує велика кількість міфів про СРСР. Ці міфи зазвичай демонструють Радянський Союз як ідеальну модель держави та суспільства, де жилося легше та краще. Освіта в цьому випадку, на їхню думку, не є винятком.

“Фільтр” вирішив розібратися, чи були радянські університети та школи дійсно найкращими у світі. Чи це все-таки черговий наратив радянської пропаганди?

Загальність, доступність та безоплатність  були трьома китами радянської освіти, як вважали вчителі та вчені Радянського Союзу.

Дійсно, освіта була доступна кожному, проте радянська освіта була дуже «загальною» і охоплювала надто багато предметів.

Учителі тиснули на учнів, щоб ті були «старанними». Дітям не залишалося нічого, окрім зазубрювати предмети.

А в багатьох школах існували окремі «спецкласи» для менш успішних у навчанні дітей, що дуже впливало на самооцінку учнів.

Учитель був найбільшим авторитетом. Так виникли фрази на кшталт «Дзвоник тільки для вчителя!» і «Вчитель завжди має рацію». Так само вчитель був єдиним джерелом правильної інформації. Якщо учень вважав, що у завданні з оцінки знань допущено помилку або не внесено ще один правильний варіант, то оскаржити оцінку він не міг, адже власна думка не допускалась.

Діти не мали змоги розвивати свою індивідуальність та не вчилися відстоювати себе, а навпаки школа із перших класів вчила, що твоя думка нікого не цікавить.

Через любов до рамок у СРСР якісними можна було назвати лише точні та деякі природничі науки.

Дійсно, фізика і математика були на висоті, і після початку періоду “Перебудови” науковці з СРСР стали потрібні навіть за кордоном.

Проте кафедри культурології, історії та філології не приносили користі для СРСР, бо ж на них не навчають, як конструювати зброю чи розвивати космічні технології.

Тому ці кафедри Компартія використовувала для себе: вони стали осередками пропаганди. Абсолютно усе й усі мали працювати на владу.

Тому матеріали, за якими вчилися студенти, були переписані вигідно для СРСР, зокрема під ідеологію Маркса та Енгельса.

Трактування подій не могло розбігатися з ідеологічним баченням Компартії.

Наприклад, такі події як радянські репресії початку 20-го століття взагалі не існували у радянській історії.

Іншою сферою, у якій радянська освіта була зовсім неефективна, було вивчення іноземної мови.

Адже інші мови, окрім російської, ніяк не могли бути потрібні, це ж могло зашкодити Союзу — прочинити “залізну завісу”, за якою жили люди. Щобільше, добре знання іноземної мови каралося.

Після закінчення школи ніхто не міг спілкуватися та нормально читати англійською або іншою іноземною.

Узагалі система освіти СРСР намагалася максимально не допустити будь-яких розбіжностей між учнями. Бути таким, як всі, — це основна суть усіх рівнів освіти в СРСР.

Однаковість досягалася за допомогою пропагування ідеального образу підлітка — піонера з червоною хусткою та в білій сорочці.

Також у школі активно «надихали» дітей прикладом Павліка Морозова, що здав власного батька спецслужбам за те, що той наче був куркулем. 

Довге волосся, хустка трохи іншого кольору, трохи коротша спідниця — усе це було під забороною.

В університеті ж у студентів навіть на факультетах природничих наук не було можливості не вчити промови Маркса або Леніна.

Студенти мали всього два шляхи: витрачати довгі вечори на «зубрьожку» або не вчити й придумувати відмазки.

Проте якщо студент не демонстрував в університеті себе як працьовитого комсомольця, то студента могли виключити з навчального закладу.

«Старанні» радянські батьки, аби таке нещастя не сталося з дитиною, віддавали її в дитсадок якомога раніше, адже вважали, що це навчить її працювати в команді та цінувати радянське суспільство.

Вже у дитячих садках активно проявлялося рівняння всіх під одне. Наприклад, усім дітям подавали однакову кількість їжі, і при тому діяло правило — «Поки не доїси, з-за столу не підеш».

Нині дитячі психологи зазначають, що такі речі у вихованні є дуже травмуючими.

Справді, обʼєктивно оцінити якість або кращість однієї освіти над іншою важко через різний контекст та особливості освіти.

У системі освіти СРСР не поважалася особистість учня та студента. Він міг бути розумним і освіченим, але мав право існувати лише в певних, чітко окреслених рамках.