Додайте в чорнила трохи позитиву

Лише в небагатьох країнах світу є міністерства щастя. Як відомо, перше з’явилося в маленькій країні Бутан з населенням 700 тисяч, що між Китаєм та Індією. Нічого дивного як для країни, де сповідують тантричний буддизм і де поняття «валовий внутрішній продукт» замінено на «валове національне щастя». У цій країні понад 45% людей дуже щасливі, майже 52% – просто щасливі, а 3,3% – не дуже щасливі. Нещасних немає.
У тому, що міністерство щастя існує в Об’єднаних Арабських Еміратах, гадаю, переконалися всі, хто там був. Або ж, як і я, хто не був, але із захватом читав неймовірні «казки» про те сучасне царство. Про розкіш та безтурботність, захмарні соціальні виплати, безкоштовне все для корінних жителів. Утім, міністерство щастя є, добробут зашкалює, а до п’ятірки й навіть десятки країн, які вважають найщасливішими у світі, ОАЕ не потрапляє. До речі, немає там навіть таких впливових і економічно потужних, як США та Японія.
Щасливі Данія, Швейцарія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Голландія. Виходить, що економічна міць не впливає на людське сприйняття щастя? Виходить. Не вдаватимуся до етимології поняття щастя. Утім, на хвилинку уявила, що було б, якби міністерство щастя з’явилося в Україні. Приміром, засідання міністерства. – Який у нас відсоток щастя в Миколаївській області? – Немає відповіді, нема кому відповісти. – Який в Одеській? – Влітку 80, узимку 20. – Добре, 100%. – Наскільки щаслива Херсонщина? – Наполовину, відповідно до назви. Нічого не подумайте, спимо ми добре.
Смішки смішками, але сприйняття кожної області й міста України відбувається з огляду на ті новини, які ці місцевості транслюють. Якщо Миколаїв прозвучав як бандитський, то це хрест на місті? Авжеж, місцеві масмедіа дістають усі свої чорні чорнила, аби цю тему посмакувати, всеукраїнські підтримують. Рейтинги, дописи, перегляди. Що ще треба для журналістського щастя? Може, спробувати подавати позитивні новини? Та ні! Хто таке «їстиме»?
Розкритикований усіма, зокрема і мною, Миколаївський міський голова Олександр Сєнкевич вирішив запропонувати свій аналог міністерству щастя. Департамент позитиву Миколаєва. Звісно, віртуальний. З недавнього часу цей департамент існує в Фейсбуці як окрема сторінка, що не прив’язана до міськвиконкомівського офіціозу. А має на меті залучити до створення позитивних, мотивувальних, добрих новин Миколаєва.
У групі зазначають: «Щодня наше місто змінюється на краще. Втім, нестримна лавина негативу, яку активно поширюють у медіа, приголомшує. Психологи застерігають, що погані новини викликають апатію, погане самопочуття та викривлене сприйняття реальності». Вихід – гарні новини. У групі можна розповісти про все позитивне, що відбувається на рідній вулиці, в мікрорайоні, у Миколаєві загалом, про історію та здобутки, маленькі й великі перемоги, чудове місто. Про все. І розповідають. Може, й не так багато людей у цій групі, понад півтори тисячі, але хто хоче, той дізнається про нові дороги, про успіхи миколаївських спортсменів, здобутки освіти, про цікавинки до Дня міста.
Є й інша сторона медалі. Миколаївське «ноу-хау» – сторінка у Фейсбуці «Контакт-центр при Миколаївській міській раді». Центр не заміняє ані відділу звернень громадян, ані іншої структури. Сюди може і звертається будь-який містянин, не називаючи ні адреси, ані паспортних даних. Звертаються з будь-якого питання, починаючи від сусідства з нетверезим сусідом чи сваркою в магазині й завершуючи глобальними проблемами. Зрозуміло, основні претензії стосуються щоденної життєдіяльності міста: транспорт, дороги, обслуговування будь-якого рівня, благоустрій, є охочі просто посваритися. Давно спостерігаю за роботою контакт-центру. Приємно дивує. Адміністратор кожну скаргу перенаправляє за активним посиланням тому, кому її адресовано. І контроль скарг та відповідей ведуть. Переконалася на власному досвіді.
На жаль, поки що охочих скаржитися вдесятеро більше, ніж охочих висловити вдячність. Таке життя. Тож департаменту позитиву (або щастя) є над чим працювати.
…Щодо міністерства щастя в Україні. Ймовірно, воно і не потрібне. Коли щастя кожного громадянина країни стане головною метою держави.

Олена Івашко,
“Урядовий кур’єр”.