17 травня виповнилося б 100 видатному українському митцю, визволителю Миколаєва, народному художнику України, професору Михайлу Олексійовичу Ряснянському (1926-2003).
Про видатну постать нагадав науковець, громадський діяч тарас Кремінь.
Михайло Ряснянський закінчив Ростовське художнє училище ім. М. Б. Грекова, потім, з відзнакою, Київський державний художній інститут (1956). Його вчителями були корифеї українського національного мистецтва: академіки С. Григор’єв, Т. Яблонська.
Митець не відразу оселився в нашому місті. Спочатку він працював у Ростовському відділенні Художнього фонду (1948 – 1950), Черкаській обласній організації Спілки художників України (1956 – 1957). А в 1957 році переїхав до Кишинева, де 11 років працював викладачем у художньому училищі (1957 – 1868), потім – професором у Київському художньому інституті (1968 – 1970). То були незабутні часи роботи з обдарованою молоддю.
З часу створення в Миколаєві обласної організації Спілки художників України приїхав до міста на запрошення керівництва області вдруге та назавжди. Тут його талант розкрився чи не найбільше. Він – автор тисяч живописних та графічних робіт. Написав блискучу серію портретів письменників України: О.Гончара, П.Загребельного, П.Глазового, І.Драча, Е.Январьова, Д.Кременя, М.Вінграновського, В.Качуріна, К.Голубкової, В.Пучкова. Його полотна — це не лише мистецтво кольору й форми. Це жива історія України, її пам’ять, емоція та гідність. У кожній роботі — любов до людини, до української культури, до нашої національної традиції, до людей, які його оточували.
«Академія №18» – так жартома називали миколаївську майстерню Ряснянського в Будинку художника (номер майстерні дійсно був 18) його численні учні та друзі. У майстерні завжди працювали декілька учнів: хто готувався до вступу в училище, хто в інститут, а хто готував полотно на виставку.
Михайло Ряснянський прожив подружнє життя із Серафимою Сенкевич, яку привіз до Миколаєва з Кишинева. Вона – заслужена діячка мистецтв України.
Митець був талановитим в усьому. Скажімо, писав вірші, а його поема «Свинцевий березень», присвячена визволенню Миколаєва, – серед зразків довершеної фронтової лірики. Можливо, саме оді, в роки війни, він познайомився з Олесем Гончаром, з яким тепло приятелював.
Михайло Ряснянський товаришував із моїм батьком. Його портрет, вручений до 40-річчя поета, – в нашій домашній колекції. Був уважним, турботливим, щирим. Часто відвідував друзів, щедро приймав у майстерні, не пропускав виставок друзів. В потрібні часи підтримував Андрія Антонюка і захищав від цькування колег.
Сьогодні, вшановуючи 100-літній ювілей Майстра, ми говоримо про неперервність української мистецької школи, про важливість культурної спадщини та про відповідальність перед майбутніми поколіннями за збереження української ідентичності.
Світла пам’ять і глибока шана митцеві, який своїм життям і творчістю служив Україні.
