Шановні читачі, 25 вересня вийшов у світ новий номер нашої газети “Вечірній Миколаїв”. І ми вже традиційно пропонуємо деякі матеріали з цього номеру тим, хто читає наш сайт. Можливо, вам сподобаються статті з паперової газети і ви підпишетесь на “Вечорку”, щоби отримувати її та читати в своїй оселі.
Сосновий бір Прибужжя
Ми вже звикли до того, що у вересні-жовтні, а іноді й пізніше багато мешканців поспішають на грибне полювання. Особливо результативне воно у хвойних посадках. Але питання: коли і яким чином наше степове Прибужжя обзавелося сосняками і потішило жителів Миколаївщини маслюками, рижиками та їхніми родичами? І як це зелене диво вкоренилося на землях, що являли собою передусім неприборкані піски?
Піщана епопея у Катеринки
1984 року, коли автора цих рядків вперше зацікавили соснові посадки Прибужжя, їхня площа налічувала близько 15 тисяч гектарів. Ці ліси взимку та влітку зеленіють на пісках надзаплавних терас Кодими біля Катеринки, а також Південного Бугу – біля Вознесенська, Дорошівки, Нової Одеси, Варюшино, Андріївки, Новопетровського, Баловного, Матвіївки, Галицинівки, Балабанівки. Створено вони були і на Кінбурнському півострові.
Історія соснових борів Прибужжя-Причорномор’я – це історія боротьби з піщаними бурями та заметами. Саме тому вже 1920 року в Миколаївській губернії створюється піщано-ярова станція. Вона постачала саджанцями, інвентарем та порадами селян, які за своєю ініціативою мали намір приступити до залісення піщаних та непридатних для сільського господарства земельних ділянок. У ті ж роки зміцнити сусідні рухливі сипкі піски вирішило також Миколаївське садово-виноградарське товариство «Досвід винороба». Влада виділила йому 5000 саджанців сосни, 7700 – білої акації, 5000 – гледичії і 500 живців чагарнику – шелюги, що добре росте на піщаних ґрунтах.
А ось перший великий масив сосни площею понад 700 га піднявся далеко від Миколаєва – на правому березі річки Кодими. Філіп Бакшанський, який багато років працював лісничим Врадіївської гідролісомеліоративної станції, згадував:
– Перші два десятки гектарів сосни в урочищі «Катеринка» заклали 1935 року. У такий спосіб планувалося зміцнити пересувні піски, що приносили багато бід ближнім селам та хуторам. У липні-серпні, коли трав’яниста рослинність зазвичай вигоряла на сонці, на додачу до цього нещастя зривалися східні суховії. Жовтий піщаний пил повисав у повітрі. Серед білого дня стояла імла, дихати не було чим. Це було серйозне випробування для молодих посадок, а якщо точніше, то насамперед для лісівників.
Деревця росли важко, багато хто не приживався. І не дивно: ґрунти ще не були добре вивчені, технологія закладання лісових культур не відпрацьована. Перед війною прийшов сюди лісничим Олександр Горельченко. З’явилося розуміння, що треба ставити справу на міцну основу. Створили свій розплідник. Отримані сіянці висаджували на місце проростання ранньою весною, відразу ж після сходу снігів – без підготовки, тобто оранки грунту – під так званий меч Колесова. Щоб збагатити піски мікроорганізмами, із далеких лісів завозили мікоризу, створюючи основу появи грибів. До 1952 року основну площу катеринківських пісків було прикрито сосновим килимом.
В урочищі Балабанівка
Так, із Кодими, лісівники почали наступ на піски Миколаївщини. Звідси ми вирушаємо до берегів головної річки області. Розуміння того, як створювалися соснові посадки тут – на заплавній терасі Південного Бугу, ми почали, рухаючись не вниз за течією, а навпаки – від Бузького лиману і далі вгору по блакитній артерії.
…В урочищі «Балабанівка» стоїмо на лісовій дорозі. Праворуч і ліворуч від неї, скільки оку вистачало, клубився зелений дим сосен.
– Бач, як вимахали, – здивувався вголос майстер лісу Микола Силенко. – Скільки ж мені було років, коли посадили ці дерева, які сьогодні піднялися на добрі п’ятнадцять метрів?
Майстер взявся рахувати на найближчій сосні мутовки – групи гілок на одному рівні, що позначають річний приріст. Збентежено зсунув кашкет на потилицю:
– Цим красуням майже чверть століття. Ось скільки додали до моїх тридцяти років, коли все починалося.
Ніколи йому не забути, як виходжували сіянці, немов немовлят. Потім оберігали масив, що підріс, від браконьєрської порубки. Одного разу передноворічної ночі він побачив перед собою дуло рушниці і врятувався лише завдяки блискавичній реакції. Щоправда, шапку, зрізану дробом, довелося викинути.
Поки Микола Силенко мовчки перебирав у пам’яті пережите, до розмови долучився тодішній головний інженер обласного управління лісового господарства Володимир Марковський. Ступаючи по бору, вмитому ранковим дощем, він повідомив:
– Початок соснових урочищ вздовж Південного Бугу стався після виходу у 1948 році постанови і було організовано Жовтневу лісозахисну станцію.
– На все життя запам’ятав, як у 1960 році нас побила піщана буря, вона забрала 250 гектарів нещодавно висадженої сосни, – згадав Силенко.
– Хіба таке забудеш, – відповів йому Володимир Марковський. – Пам’ятаю також те, що багато хто не вірив у можливість підняти на пісках рукотворний ліс.
Головний інженер зупинився біля ближньої сосни, приклав долоню до її шорсткої кори, ніби намагаючись дізнатися, чи не забуло дерево тих, хто виростив його. Було тихо, пахло маслюками. Десь поруч, крізь хвойну лісову підстилку, вони пробивалися до світла божого, нагадуючи своїм існуванням про те, що тут вже справжнісінький сосновий бір.
Згадує Григорій Савон
Незабаром після поїздки до Балабанівки ми побували також в інших штучних посадках сосни на берегах Південного Бугу. Зокрема, в урочищі «Баловне – Матвіївка» зустрілися із лісничим Григорієм Савоном. Від нього почули продовження важкої соснової епопеї.
Починали з методу спроб і помилок. Адже досвід створення сосняків був відсутній, а наука не встигала за практикою. Було навіть так: глибоко зорали ділянку пісків, що злежалися, але сильний вітер зніс все в низини. Потім готували ґрунт, роблячи борозни двовідвальним лісовим плугом. Але при цьому методі ґрунт сильно висушувався, багато сосонок чахло, не піднявшись над землею. Пробували також частково-смугову оранку. У свій час говорили про те, що треба було б копати ямки для саджанців і засипати їх торф’яною крихтою. Але це довелося відкинути через можливі великі витрати ручної праці. Що робити? Адже піски треба було сколихнути перед посадкою. Тоді вони більше накопичать поживних речовин і в них буде легше розвиватися кореневій системі деревців. Придивилися до херсонських лісівників, які працювали у зв’язці з Нижньодніпровською науково-дослідною станцією. Сусіди готували ґрунт без обороту пласта, використовуючи розпушувач. Перейняли цей досвід.
Щоб насадження були стійкими, потрібно також правильно підібрати породи дерев. Григорій Савон згадував:
– Спочатку ми захопилися сосною звичайною. Росла вона важко, сильно пошкоджувалася втечею. Тоді вирішили культивувати кримчанку. Ця порода економніше витрачає вологу, менше піддається шкідникам. Хвоя у неї жорсткіша, не завжди по зубах такому злому ворогові дерев, як сосновий пильщик.
Приборкали пересувні піски
Приблизно за годину їзди від Миколаєва – правим берегом Південного Бугу розстилається урочище «Андріївка». Це один із наймолодших борів області, зате найбільший. У ньому швидко обжилися козулі, дикі кабани, зайці, фазани, куріпки, дятли, іволги.
Рухаючись далі вгору Південним Бугом, ми побачили сосняки, вирощені колективом Вознесенського лісгоспзагу. Зокрема, разом із лісничим Володимиром Отраковським побували у 800-гектарному урочищі «Бузькі хутори». Воно створено на піщаних ґрунтах, на яких раніше росли хирляві виноградники. Спочатку лісівники буквально днювали і ночували біля молодих посадок. Щоб маленькі сосонки не засікало піском, ґрунт між рядами обробляли частково, залишаючи захисну смужку з трав’янистих рослин. Пізніше, коли насадження піднялися, переходили на повну обробку. Так і здійнявся хвойний ліс. Володимир Отраковський носив при собі книжечку, в яку були занесені висловлювання відомих вчених про користь деревонасаджень для людини. До неї він вдавався, коли його власні доводи не проймали тих, хто ушкоджував посадки або тягнув із передачею земель під ліс.
На цьому подорож у світ соснового лісу Миколаївщини завершено.
Ми не претендуємо на повну історію появи соснового бору Прибужжя. Але ще раз наголосимо: він піднявся завдяки праці кількох поколінь лісівників, розраховуючи на дбайливе ставлення з боку тих, хто сьогодні йде до лісу за грибами чи просто на прогулянку, за враженнями.
Анатолій КУЗНЄЦОВ.