Продовжуємо ставити на сайті матеріали з паперової газети. Номер від 28 серпня. Читайте та підписуйтесь на “Вечорку”.
***
Газета “Вечірній Миколаїв” вже багато років (якщо не пару десятиліть) розповідає нашим читачам про розкопки у городищі Дикий Сад. Нагадаємо: це пам’ятник археології бронзової доби, якому 3200 років.
Два роки війни Дикий Сад не досліджували, але цього літа студенти, школярі, волонтери на чолі з керівником розкопок Кирилом Горбенком знов прийшли на городище.
Про Дикий Сад ми традиційно розмовляємо з Кирилом Володимировичем, старшим викладачем кафедри історії факультету політичних наук ЧНУ ім. Петра Могили.
До речі, в житті археологічної спільноти Миколаєва відбулись деякі зміни, про них треба розповісти. Багато років наші відомі викладачі-археологи були також співробітниками археологічної лабораторії, яка існували при педагогічному виші. Тепер лабораторію археології та етнології ім. Володимира Станко (таку вона носить офіційну назву) взяв під своє крило Чорноморський національний університет ім. Петра Могили, на його базі наразі працює цей археологічний центр. Обробка знахідок, їхнє вивчення відбуваються у стінах ЧНУ, а до розкопок залучаються студенти цього вишу.
– Окрім студентів першого-другого курсів, на розкопках 2024 року працювали волонтери і навіть школярі з муніципального колегіуму ім. Володимира Чайки. П’яті-шості класи! Це вперше, коли допомагали археологам такі малі діти, але треба було бачити, як горіли їхні очі! Займався розкопками з ними їхній вчитель, а мій колишній учень – Юрій Жирок, – розповів пан Горбенко.
Копали протягом місяця, починаючи з 8 червня. Відкрили нове приміщення у передмісті городища – це 56-й об’єкт, який чекає на дослідження. В ньому можна прослідкувати декілька господарчих ям, але вивчати їх будуть наступного року. Отже сезон-2025 обіцяє бути дуже цікавим, коли відкриють, що там ховається у тих ямах. А цього року знайшли декілька артефактів – бронзове шило, лощило для обробки шкіри – воно з ребра коня. До речі, це шило – 86-й бронзовий артефакт, знайдений за часи розкопок на городищі. Така кількість – дуже багато для давнього пам’ятника.
Далі – у липні прийшла спека… така, що лопату не можна було встромити в тверду, висушену сонцем землю. Сезон ще не закінчився, тому у планах пана Кирила – копати у жовтні і навіть у листопаді, по вихідних. Головне – щоб пройшли дощі і земля стала більш податливою. “Це мій 30-й польовий сезон”, – відзначає керівник розкопок Дикого Саду.
Після того, як декілька років тому городище було обгороджене парканом та на паркані розміщені 10 банерів, що розповідають історію городища, містяни стали дбайливо ставитися до пам’ятника. Вже ніхто не робить тут звалищ сміття, як було колись, ніхто не рушить кам’яні кладки, не смажить шашлики. Отже за два роки городище збереглось у більш-менш нормальному стані. Археологи навіть замок з воріт прибрали, аби люди могли заходити, цікавитись розкопками.
Частково вичистили територію від трави та кущів ще у травні – краєзнавчий музей був ініціатором толоки. Наступну толоку планують провести у вересні, напередодні Дня міста. Коли територія буде в порядку – тоді і екскурсії можна проводити. Також існують плани щодо обновлення банерів, бо вони за три роки добряче обтріпалися.
Як завжди, Кирило Горбенко розповідає багато цікавого про дослідження стосовно Дикого Саду. Бо всі ці розкопки, перш за все, заради науки, а не здобич артефактів, які можна розмістити в музеї.
Так, розповідаючи про 56-е відкрите приміщення, він наголошує, що, по його міркам, схованими під землею та невивченими залишаються щонайменше стільки ж об’єктів. А всього, гадає, біля 150 забудівель знаходяться на території цього давнього міста. Отже – тут роботи ще років на 30.
– Ще раз наголошую: ми копаємо не для музею, а для використання матеріалів, які здобули, в подальших масштабних, глобальних наукових дослідженнях. Отже дослідження – це те, чим ми займалися, поки тривала війна. Незважаючи ні на що, ми повинні продовжувати вивчати нашу культурну спадщину, – зауважив Кирило Горбенко.
Найбільш цікаве дослідження стосується ДНК. Його проводять вчені однієї з європейських установ, а археологи України дають їм для цього дуже цінний, рідкісний антропологічний матеріал.
На жаль, українські археологи не мають достатніх коштів, методик, апаратури для проведення подібних досліджень. Тому протягом декількох років досліджували ДНК європейські вчені.
З різних районів України були зібрані кістки, з яких вичленили ДНК. Зокрема, брали аналізи із зубів, кісток, черепів людей, що жили у городищі Дикий Сад.
Після досліджень дійшли висновку: наша земля ніколи не була Диким Полем, тут завжди жили люди, і вони – наші предки.
Починаючи зі зрубної культури (а це 15-е століття до нашої ери), ДНК зберігаються фактично у незмінному вигляді. Тобто з того часу мінялась зовнішність людей, мінялися культури, назви держав, політичні системи, але лінія ДНК зберігається до нашого часу. Отже останки, які ми досліджуємо, це наші предки.
– Зрозуміло, у 15-12-му столітті ще не було держав, ще слов’ян не було, були племена, які археологи виділяють по культурах. Інформації про ті часи немає, бо не було письменності. Але генетично ми можемо говорити про те, що це – наші далекі предки, – пояснює Кирил Горбенко. – Ну ніяк не з’явились предки миколаївців в нашому краї у 18-му столітті, навіть до татар ми не маємо ніякого відношення.
Тобто коріння предків уходять далеко, в епоху ще предкімерійську. Кімерійці, потім скіфи, потім сармати – це назви племен, які жили на нашій землі і стали відомі з письмових джерел. Але вченими доведено: наш геном, генотип, ДНК зберігається з давніх часів, з 15-го століття до нашої ери. До речі, Дикий Сад – це 12-е століття, також до нашої ери.
– На нашому півдні були спочатку величезні поселення катакомбної культури – рештки знайдені на території миколаївської обсерваторії та Матвєєвки, вони старші за Дикий Сад на 700 років. Потім виникає Дикий Сад – а це вже місто. Далі – вздовж Інгулу ми маємо поселення давньогрецькі та великий некрополь… Про що йдеться: люди тут жили з давнини – звісно, з якимись перервами у часі, – але ці міста ніколи не були Диким Полем… – говорить історик.
У Варварівці є три поселення сабатинської культури, яка попередувала Дикому Саду. А через 500 років після Дикого Саду зʼявляються греки – давньогрецьке місто розташовувалось на території сучасного суднобудівного заводу, так звана Ольвійська хора. Після греків у цих місцях були стоянки кочових народів, і далі – козаки. У нас є хрести у Коренисі, які датуються серединою 18-го століття, це означає – за 50 років до заснування Миколаєва Григорієм Потьомкіним.
Отже люди були на нашій території завжди: кімерійців змінювали скіфи, скіфів – сармати, але ж вони приходили не на порожні місця. Кожного разу з приходом нової групи людей відбувалось злиття племен. В результаті ДНК зберігалась та передавалась із покоління у покоління.
– Міграція, змішування та природний відбір протягом тривалого часу формували людські суспільства та генетичного різноманіття людини. Будучи частиною євразійського степу, південна Україна протягом тисячоліть переживала численні міграції від перших неолітичних землеробів й скотарів Ямної культури до слов’янських козаків. Цей проект вивчає генетичне походження людей, які проживали на території України в різні періоди часу та були пов’язані з різними культурними групами, – коментує Кирил Горбенко.
Ще одне цікаве дослідження, яке теж проводять закордонні вчені, стосується проса. Просо в Дикому Саду культивували, посилено використовували у раціоні споживання.
Також цікаві висновки були зроблені під час вивчення торговельних шляхів, в тому числі водних, на перетині яких знаходився Дикий Сад.
Що рухає економіку у будь-які часи? Ресурси та логістика, маршрути переміщення товарів. Так було тисячоліття тому, сьогодні – теж саме.
– Для чого досліджується минуле? Щоб краще зрозуміти сучасність, орієнтуватись у сьогоденні та прогнозувати майбутнє – треба зрозуміти, що було у минулому, – робить висновки та на цьому завершує свою розповідь Кирил Горбенко.
Наталія Христова.
Фото Кирила Горбенка.