У Миколаївському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (ОТЦК) сформовано чергову групу вмотивованих військовозобов’язаних громадян. Вони поїдуть до відомчого навчального центру для опанування різних військових спеціальностей. До складу команд увійшли й дівчата.
Психолог ОТЦК спілкується з кожним кандидатом на проходження військової служби, з’ясовує їхній настрій і мотивацію. Ми записали кілька розмов.
Микола розповідає: «Вирішив служити стрільцем-снайпером. В мене друзі воюють і вони забирають мене до себе. Тому звільнився зі своєї роботи та подався до війська. Сім’я хвилюється за мене, але підтримала моє рішення боронити країну. Виховання не дозволяє по-іншому зробити».
Андрій два останні роки вже працював на небезпечній роботі — водієм-сапером в ДСНС. До небезпеки йому не звикати, адже деокупована частина Миколаївщини входить до одних із найбільш замінованих територій України. Вдома його чекатимуть дружина та двоє діток. «Трирічна донечка подарувала іграшку-талісман — Дракошу. Ось причепив на військову сумку» — завершив свою розповідь чоловік.
Відповідаючи на питання психолога, чому наважилася піти до війська, не стримує свого завзяття Юлія, майбутній кухар. «1,5 роки вся моя сім’я прожила в окупації. Ми надивилися на це все… Коли приїхали на Миколаївщину, думали, що чоловіка візьмуть на військову службу. Але його 7 місяців не брали до війська через стан здоров’я. Зараз він — працівник у місцевій бригаді ТРО. То ми так подумали, і я сказала: “Давай хтось хоть один у сім’ї буде служити — приносити користь нашій країні”. Хотілося знайти місце тут, в Миколаєві, але служитиму в іншому регіоні. Заради них же ж і йду, заради дітей. Щоб це жахіття скоріше закінчилося».
Неговіркий 42-річний Ігор пояснює своє рішення: «Служив строчку, за освітою електрогазозварювальник. 18 років працював водієм на підприємстві. Вже набридло. Багато моїх друзів служать. Я до них».
Бородань Валерій давно хотів піти служити, адже в нього два брати військові. Середній воює на херсонському напрямку, старший — на донецькому. Майбутній контрактник розповідає: «Я наймолодший. Брати не пускали. Сказали, щоб хоча б один залишався вдома біля мами. Але я розумію, що треба йти захищати. Я знаю, що буде важко. Брати розповідають, як там, на фронті. Строкову службу служив, тому пам’ятаю, що таке військова служба. Поїду допоможу “порядок навести” нашим хлопцям».
Хто що б не говорив, мета у всіх одна — перемогти ворога, повернутися додому, відбудувати Україну! Зробити все, аби ця жахлива війна лишилася в минулому, і жити далі своїм життям!