Цей допис відомого у світі директора Миколаївського зоопарка Володимира Топчего був розміщений на його сторінці у фейсбуці. Пропонуємо нашим читачам.
***
Кілька місяців тому у місті було створено комісію з перейменування вулиць з метою декомунізації. Мені, як людині, яка народилася в цьому місті і прожила тут 70 років, неможливо дивитися байдуже на цей процес.
Все своє життя мій батько, Топчий Микола Семенович, також прожив у місті Миколаїв та провів усі роки війни на фронті, захищаючи Україну. З дитинства та юності я звик пишатися своїм містом та його історією. Мені дорогі його вулиці, будинки, імена та долі людей, які віддали своє життя розвитку та процвітанню Миколаєва. Так, безумовно, є необхідність у перейменуванні деяких вулиць міста, але, як на мене, не можна бездумно підходити до історії.
Насамперед я хочу сказати про мою безмірну повагу до пам’яті загиблих солдат ЗСУ, які віддали свої життя за нашу свободу. Нині Україна пише свою нову історію. Приклади мужності та стійкості ляжуть новими золотими листами в історію. Але я проти того, щоб з історії міста виморювалися події, що минули 50, 100 та 200 років тому, якими пишаються миколаївці. Як ставитись нам до корабелів, які будували на верфях міста «Святий Миколай» та авіаносці «Київ», «Мінськ», «Тбілісі»? Дуже нескоро в майбутньому місто буде здатне на подібне. Боротьба з історією є безперспективною. І не можна для кон’юнктури або особистих інтересів змінювати назву вулиць раз на рік. Будь-яке перейменування має бути зважене, історично виправдане та, безумовно, узгоджене з жителями міста, аж до референдуму.
Не можуть кілька людей, або навіть десятків людей, прикриваючись різними гаслами та навішуючи ярлики на інших, нав’язувати свої бажання та вимоги городянам. Я проти перейменування вулиці Лягіна – героя Другої світової війни, людини, яка очолювала підпілля у місті та віддала своє життя за нашу свободу. Мені кажуть, що він був співробітником НКВС, а хіба тоді він міг ним не бути? Хіба не були членами комуністичної партії та НКВС ті солдати, котрі лежать у нас на головній площі міста біля Вічного вогню? Що ж, давайте викопаємо їхні кістки, зрівняємо із землею їхні могили та заллємо брудом Вічний вогонь. Перейменування вулиці Лягіна – це наруга над пам’яттю живих та мертвих ветеранів Другої світової війни.
Я проти перейменування вулиці Фалєєва, людини, яка будувала це місто і була першим городянином міста, була купцем і народилася у місті Кременчуці. У тридцяті роки наругалися над його могилою і його кістки викинули на вулицю. А сьогодні хочуть поглумитися над його ім’ям. Я проти перейменування вулиці Потьомкінської. Так, Потьомкін був генерал-фельдмаршалом росії того часу. Але він водночас був і засновником нашого міста. За його особистим розпорядженням місто отримало назву Миколаїв. Наслідуючи логіку, тоді необхідно перейменувати і наше місто і назвати його якось по-іншому. Можливо Вітовка чи ще якось. Це фундамент історії міста. Наслідуючи логіку, нам необхідно закрити єдиний в історії України Музей суднобудування, де основна частина експозицій присвячена кораблебудуванню кінця XVIII-XIX століть та видатним корабелам 60-х – 80-х років. А що нам робити з експозицією художнього музею імені Верещагіна, де виставлено галерею картин періоду царської росії – Айвазовського, Рєпіна та інших?
Історія міста – це ще й величезний туристичний магніт. Про що ми говоритимемо нашим гостям, та й нашим дітям, якщо ми відмовимося від неї? Туризм – це величезна комерційна сфера, завдяки якій десятки міст заробляють великі гроші на своє утримання. Кожне місто намагається знайти у своїй історії хоч якусь малу частину історії, щоб бути привабливим для туристів.
Я зараз наведу приклад неоднозначний, який, можливо, викличе і негативну реакцію. Скажіть мені, чи багато міст можуть похвалитися ім’ям всесвітньо відомої людини, яка жила в цьому місті, і в результаті чого місто могло б стати туристичним об’єктом? Але ж у нас у місті є така людина. Я говорю про Троцького. Звичайно, цьому імені необхідно дати певну історичну оцінку. І на його прикладі розповісти про “людоїдський” період в історії країни та про більшовизм. Зрозуміло, за радянських часів його ім’я всіляко замовчувалося і вбито його було за розпорядженням Сталіна. Та й у сучасній росії ім’я його практично під забороною. Але будинок – там де жив Троцький, відповідно обладнаний, був би магнітом, куди приїхали б тисячі його послідовників з усього світу. А це гроші, величезні гроші.
Я, звичайно, розумію, що висловлене мною буде неоднозначно прийнято багатьма. І я не претендую на абсолютну істину, не нав’язую свою думку, але й не хочу, щоб чужу думку нав’язували мені. І ще невідомо, хто з нас є найбільшим патріотом нашої України.