Українці є нащадками і носіями курганної культури, якій 5000 років. За підрахунками дослідника Д.Я. Телєгіна впродовж періоду тривалістю п’ять тисячоліть пращури українців насипали понад 100 000 курганів і створили своєрідний історико-культурний ландшафт.
Т.Г. Шевченко писав у своєму щоденнику:
“Могила, або курган, на Волині та Поділлі велика рідкість. По берегам же Дніпра, в губерніях Київській, Полтавській, ви не пройдете версти поля, не прикрашеної високою могилою, а іноді і десятком могил”.
Кургани України
Українці тисячоліттями жили поруч із прадавніми могилами – невід’ємним атрибутом народної міфології та фольклору. Могила виконувала багато функцій. Однією з них був межовий знак, орієнтир в степу. Переважно кургани стоять на вододілах і пануючих висотах місцевості, утворюючи мережу, в якій з кожної могили видно всі могили в околиці до 5 кілометрів, а в деяких випадках і далі.
Курган – це культове місце, найдавніший храм. Краєзнавці зазначають, що в минулі століття на курганах з кам’яними бабами люди залишали монети, записки з проханнями. Подекуди ця традиція збереглася і до наших днів.
Курган – могила героя, пам’ятник видатній людині. Іван Сірко – один з найвидатніших полководців всіх часів і народів – похований у кургані. Ще Тарас Шевченко писав у своєму Заповіті:
“Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій”
Він просив поховати його не в могилі, а на могилі, тобто на кургані. Курган – запозичене тюркське слово, в різних куточках України кургани називають могилами. Шевченко брав участь в археологічних розкопках кургану Переп’ят на Київщині, малював могили і недовгий час був членом київської археологічної комісії. На мою думку, він просив поховати його за давнім звичаєм на кургані, (так зване впускне поховання), “серед степу широкого” в степовій Україні, де так багато могил. Ще одну вказівку дав Тарас Григорович:
“І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий”.
Кручі високого правого берега видно з лівого берега Дніпра. Місце, де їх добре видно, – там же, де чути, як реве дніпровський поріг Ревучий. Інші назви – Дід-погір та Ненаситець. Назву “Ревучий” він отримав через те, що був найбільш небезпечним з усіх дев’яти порогів. Перепад висоти був 5 метрів. Він був настільки небезпечним, що перед його проходженням лоцмани за старим звичаєм прощалися один з одним. Течія шуміла так голосно, що доводилося кричати на вухо співрозмовнику. На одній з могил лівого берега Дніпра, між селами Василівка та Варварівка, хотів спочити батько нації Тарас Григорович Шевченко….
У Миколаївській області вчені наличують біля 5 тисяч курганів.