
Ліна Костенко — це не просто вірші, це справжня скеля, об яку розбиваються хвилі часу. Ось кілька історій, які розкривають її характер з іншого боку:
Коли до батька поетеси прийшли з обшуком і запитали про зброю, він спокійно вказав на маленьку Ліну в колисці. Це було пророче слово, адже її поезія стала сильнішою за будь-які кулі.
У дитинстві Ліна мріяла стати льотчицею. Вона навіть змайструвала власноруч парашут зі старої маминої парасолі та простирадла. Стрибок із даху сараю закінчився падінням у кропиву, але бажання підкорювати висоту залишилося з нею назавжди.
Через відмову йти на компроміси з радянською цензурою твори Ліни Костенко не друкували понад півтора десятиліття. Вона писала в шухляду, але не змінила жодного слова на догоду системі.
Мало хто знає, що у 1967 році кандидатуру Ліни Костенко було подано на здобуття Нобелівської премії з літератури. Вона стала однією з перших українських жінок у цьому почесному списку.
Поетеса багато років поспіль їздила в експедиції до Чорнобильської зони. Вона рятувала предмети побуту, ікони та пісні поліщуків, називаючи ці поїздки своєю внутрішньою потребою та молитвою за Україну.